Ціна вигнання: яку страшну правду про спадщину дізнався син свекрухи на порозі елітної квартири

— Далі розмова. Такі, як вона, завжди ламаються. Потрібно тільки знайти правильний важіль.

Другий дзвінок прийшов через три години.

— Вона зізналася.

У Дарини перехопило подих.

— Що? Як?

— Виявилося, твоя свекруха їй недоплатила. Обіцяла 50 тисяч, дала 20. І пообіцяла решту потім. А «потім» все ніяк не настає. Зінаїда ображена. Зла. Готова говорити.

— Що вона сказала?

— Все. Що план придумала Тамара. Що фотографії — постановка: Зінаїда найняла якусь жінку зі схожою зовнішністю і сфотографувала її з чоловіком. Що ніякої зради не було й близько.

Дарина закрила очі. Ось воно. Доказ.

— І ще дещо, — голос дядька став серйознішим. — Це не перший раз.

— Що ти маєш на увазі?

— Зінаїда розповіла, що допомагала Тамарі і раніше. Років 15 тому. З іншою невісткою.

— Якою невісткою? У Андрія немає братів.

— Є. Точніше, був. Старший брат. Помер 12 років тому. Автомобільна аварія.

Дарина завмерла. Андрій ніколи не говорив про брата. Взагалі жодного разу.

— Дядьку Семене… Що ти хочеш сказати?

— Поки нічого. Але це вимагає перевірки. Дуже ретельної перевірки.

Увечері приїхав Андрій — блідий, смиканий, з гарячковим блиском в очах.

— Я знайшов знімки! — випалив він з порога. — Ті самі. Мама зберігала їх у скриньці з документами.

Він простягнув Дарині кілька роздрукованих фотографій. Вона подивилася і відчула холодну лють. На знімках була жінка зі спини. Темне волосся, бежеве пальто. Поруч чоловік. Вони сиділи в кафе, схилившись один до одного.

— Це не я, — сказала Дарина. — Подивися уважно. У мене ніколи не було такого пальта. І волосся, бачиш? У цієї жінки волосся пряме. А в мене в’ється.

Андрій взяв фотографію, вдивився.

— Господи… Як я міг не помітити?

— Тому що не хотів помічати. Тому що мамі було простіше повірити, ніж мені.

Він стояв, стискаючи знімок, і мовчав. А потім зробив те, чого Дарина ніяк не очікувала. Він заплакав. Не тихо, не стримано, а вголос, як дитина. Сльози текли по щоках, плечі тряслися. 32-річний чоловік ридав посеред її вітальні.

— Дашо… — видавив він крізь схлипи. — Пробач мені. Будь ласка. Пробач.

І Дарина раптом зрозуміла, що не відчуває до нього нічого. Ні злості, ні жалості, ні любові. Порожнеча. Цей чоловік був її чоловіком три роки, а тепер став ніким. Чужим. Порожнім місцем.

— Я не можу тебе пробачити, — сказала вона спокійно. — Не зараз. Можливо, колись. Але не зараз.

— Я розумію…

— Ні, не розумієш. Ти не уявляєш, як це — бути викинутою на вулицю з дитиною. Без грошей, без речей, без надії. Ти не уявляєш, як я вила в подушку першу ніч. Як Мишко питав, чому тато не приходить. Як я думала: все, це кінець, я не впораюся.

— Але ти впоралася.

— Впоралася. Але не завдяки тобі. Всупереч тобі.

Семен Сергійович повернувся пізно ввечері, втомлений, але з палаючими очима. Дарина чекала його на кухні, не в змозі заснути.

— Знайшов, — сказав він, сідаючи за стіл. — Знайшов все.

— Розповідай.

Дядько дістав з папки кілька аркушів: роздруківки з архівів, копії документів.

— Старшого брата Андрія звали Павло. Він був на шість років старший. Помер 12 років тому. Автомобільна катастрофа. Машина вилетіла з траси, впала в яр. Водій загинув на місці.

— Андрій жодного разу про нього не згадував, — прошепотіла Дарина. — За три роки — ні слова.

— Не дивно. Тамара Павлівна заборонила вимовляти його ім’я. Прибрала всі фотографії, всі речі. Немов його ніколи не існувало.

— Чому?

Семен Сергійович помовчав, збираючись з думками.

— Павло був не такий, як Андрій. Сильний, незалежний, з характером. Мати його контролювати не могла і ненавиділа за це. А потім він одружився. На жінці на ім’я Алевтина.

Дарина здригнулася.

— Що з нею сталося?

— Ось тут починається найцікавіше. Алевтина була з простої сім’ї, як і ти. Тамара Павлівна її незлюбила, як і тебе. Два роки вони прожили разом. А потім… — дядько зробив паузу, — потім Алевтина зникла. За три місяці до загибелі Павла.

— Зникла?

— Офіційно — поїхала. Розлучилися, вона повернулася в рідне місто. Але я навів довідки. Алевтина не повернулася додому. Її батьки не бачили її з моменту весілля. А потім, через півроку після смерті Павла, її знайшли.

— Де?

— У психіатричній клініці. У закритому відділенні. З діагнозом «гострий психотичний розлад».

У Дарини похололо всередині.

— Ти хочеш сказати…

— Я поки нічого не хочу сказати. Але картина складається цікава. Зінаїда проговорилася, що допомагала Тамарі вирішити «проблему» 15 років тому. Якраз коли Павло одружився на Алевтині.

— Що вони з нею зробили?

— Не знаю поки. Але збираюся з’ясувати.

Вночі Дарина не могла заснути. Лежала, дивлячись у стелю, і думала про жінку, яку ніколи не знала. Про Алевтину. Що вона пережила? Що з нею зробила Тамара Павлівна такого, що вона опинилася в психіатричній клініці? І головне — що сталося з Павлом? Чи була аварія справді випадковою?

Вранці зателефонував Андрій.

— Дашо, мені потрібно тобі дещо розповісти. Про Павла.

Довга пауза.

— Звідки ти знаєш?