Ціна зради: як поїздка у відрядження розставила все по місцях

— Тато надіслав мені повідомлення, в якому назвав мене старою коровою і повідомив, що викинув мої речі на смітник. — У голосі Олени не було злості, тільки втома. — Він думав, що я нічого не знаю і не готова. Але я подала документи на розлучення за день до його повідомлення.

Анна всхлипнула.

— Я не знаю, що сказати.

— Тобі не потрібно нічого говорити, сонечко. Це проблема між мною і твоїм батьком. Ти наша донька, і ми обидва любимо тебе. Це не зміниться. Але я не можу пробачити те, що він зробив.

— Мені потрібно час, — прошепотіла Анна, — щоб все переварити.

— Звісно. — Олена відчула, як до горла підкотилася ком. — Я люблю тебе, Анечка, що б не сталося.

Коли донька поклала трубку, Олена впала на ліжко і вперше за три місяці дозволила собі заплакати.

Олена сиділа в конференц-залі готелю, переглядаючи фінансові звіти, коли телефон завібрував. На екрані висвітилося ім’я доньки. Вона глянула на годинник. Пів на одинадцяту вечора. Пізно для дзвінка.

— Анечка, що сталося? — Олена вийшла в коридор, притиснувши телефон до вуха.

— Мамо, — голос доньки тремтів. — Тато приїхав до гуртожитку. Він сидить внизу в машині вже дві години. Охоронець каже, що він п’яний.

Серце Олени стислося. Вона прекрасно знала, яким ставав Дмитро в нетверезому стані — агресивним і непередбачуваним.

— Ти в безпеці? Двері зачинені?

— Так, я в кімнаті. Але він все дзвонить і пише, що хоче поговорити. Мамо, я боюся.

Олена стисла кулаки. Навіть тепер, коли його світ руйнувався, він умудрявся думати лише про себе. Не про те, як його поведінка впливає на доньку, а тільки про власні проблеми.

— Слухай мене уважно, — говорила Олена спокійно, хоча всередині все кипіло. — Ні в якому разі не виходь до нього. Якщо він спробує прорватися в гуртожиток, охорона викличе поліцію. А ти заблокуй його номер і ляж спати.

— Але ж він тато…

— Саме тому він не заподіє тобі шкоди, — перебила Олена. — Він просто хоче натиснути на мене через тебе. Не дозволяй йому маніпулювати.

Після того, як донька поклала трубку, Олена ще кілька хвилин стояла в порожньому коридорі, дивлячись у вікно. За склом мерехтіли вогні нічного міста, чужі й байдужі до її проблем. Вона дістала телефон і набрала номер Ольги Вікторівни.

— Доброго вечора, Олено, — адвокатка відповіла після третього гудка. — Щось трапилось?

— Дмитро, п’яний, чатують під нашим гуртожитком біля дочки. Пише і дзвонить.

Ольга Вікторівна помовчала.

— Це добре для нашої справи, — нарешті промовила вона. — Попросіть доньку зафіксувати всі дзвінки і повідомлення. Якщо в гуртожитку є камери спостереження, запросимо записи. Неадекватна поведінка, спроби тиску на дитину — усе це зіграє нам на руку в суді.

— Я не хочу використовувати Аню, — тихо сказала Олена.

— Ви не використовуєте. Ви захищаєте. Різниця є. — У голосі адвокатки пролунала сталь. — Дмитро сам обрав цей шлях. Ви просто фіксуєте факти.

Після розмови Олена повернулася до номера, але працювати вже не могла. Вона лежала в темряві, дивлячись у стелю, і думала про те, як усе змінилося за останні три місяці. Жінка, яка 15 років будувала сім’ю, жертвувала кар’єрою заради чоловіка, економила на собі, щоб дати доньці краще навчання… Ця жінка більше не існувала. Замість неї з’явилася інша: суворіша, розрахована й набагато менше схильна прощати.

Ранок почався з повідомлення від Ольги Вікторівни:

«Дмитро подав зустрічний позов. Вимагає половину вашого майна. Його адвокат стверджує, що ви змусили його до зрад своїм холодним ставленням».

Олена перечитала повідомлення тричі. І щоразу всередині розгоралася все яскравіша злоба.

«Які наші дії?» — набрала вона у відповідь.

«Зустрічаємося завтра, як повернетесь. Я підготую контраргументи. У нас є усе необхідне, щоб розбити його вимоги. Не хвилюйтесь».

Не хвилюватись. Легко сказати. Олена заварила чай і сіла біля вікна. Внизу мерехтіли вогні нічного міста, і десь там був Дмитро. Можливо, у квартирі Крістини. Можливо, в готелі. Можливо, знову п’яний у машині, обмірковуючи, як повернути контроль над ситуацією. Але контролю в нього більше не було. І не буде.

Наступного дня Олена зустрілася з Ольгою Вікторівною в її офісі. Адвокатка виглядала задоволеною.

— Чудові новини! — вона підсунула папку з документами. — Детектив отримав додаткові матеріали. Виявляється, Дмитро не просто витрачав сімейні гроші на Крістину. Він ще й оформляв частину покупок як корпоративні витрати своєї фірми. Фіктивні відрядження, завищені представницькі витрати. Усе це можна кваліфікувати як шахрайство.

— Тобто?