«Цього не може бути»: фатальна знахідка на кухні, яка перевернула 5 років скорботи

Одягнений молодий чоловік був дуже стильно, бездоганно охайно, але при цьому зовсім без епатажу й виклику. Головною ж його чеснотою виявилася дивовижно спокійна й підкреслено шаноблива манера ведення інтелектуальної бесіди. Мабуть, ніхто з місцевих хлопців на їхньому потоці так гарно й грамотно спілкуватися просто не вмів. І річ була зовсім не в банальному дефіциті інтелекту в решти представників сильної статі.

Швидше, тут позначався високий рівень культури й чудове домашнє виховання самого Сергія. Хлопець розповів новим подругам, що зовсім недавно перебрався до їхнього мегаполіса разом зі своєю мамою. Жінка була змушена переїхати трохи раніше через гостру виробничу потребу. Вона вже стала до виконання відповідальних обов’язків у нещодавно відкритому великому клінічному центрі.

Сам же Сергій затримався в рідному місті, поки займався відправленням величезного контейнера з меблями й особистими речами. Родина благополучно продала свою стару нерухомість і придбала цілком непогане житло на новому місці. На цей момент вони ще навіть не встигли остаточно розпакувати всі коробки й розставити майно по місцях. Величезним плюсом було те, що куплена квартира перебувала в ідеальному стані й не потребувала термінового ремонту.

Через щільний графік на новій посаді в мами Сергія зараз майже не було вільного часу. Однак молодий чоловік зберігав оптимізм і впевнено заявляв, що вони неодмінно з усіма труднощами впораються. На превелику радість студента з’ясувалося, що навчальні програми в його старому виші й у новому закладі майже повністю збігаються. Завдяки цьому щасливому збігові обставин йому не довелося складати величезну академічну різницю з предметів.

Продовжувати навчання на новому місці йому пощастило на бюджетній основі, що стало чудовою підмогою для родини. Вакантне місце дивом знайшлося лише тому, що двоє місцевих студентів-бюджетників нещодавно перевелися до столичної академії. У ході жвавої бесіди Аня з непідробною цікавістю поцікавилася, чи займається Сергій якимось спортом. Хлопець охоче підтвердив, що у своєму рідному місті він регулярно відвідував тренування ще зі шкільної лави.

З’ясувалося, що він серйозно захоплювався спортивним самбо й навіть устиг отримати перший дорослий розряд. Із надією в голосі він запитав у дівчат, чи немає поблизу хорошої секції єдиноборств. Подруги дружно пообіцяли, що сьогодні ж увечері обов’язково провентилюють це питання у свого тренера, коли підуть на фехтування. У їхньому рідному фітнес-клубі борцівських залів, здається, не було, але десь у місті така секція точно мала функціонувати.

Сергій на диво швидко й органічно влився в їхній дружний студентський колектив. Якщо спочатку й проскакували безневинні жарти з приводу його звички скрупульозно записувати лекції на папір і дублювати їх на диктофон, то невдовзі вони зійшли нанівець. Хлопець дуже спокійно пояснив однокурсникам, що така методика дозволяє йому колосально економити час під час пошуку потрібної інформації. Крім того, сам процес детального конспектування сприяв тому, що матеріал самостійно й міцно осідав у пам’яті.

На складних семінарах і відповідальних колоквіумах відповіді Сергія завжди вирізнялися вражаючою чіткістю й лаконічністю. Суворі педагоги швидко оцінили такий серйозний підхід до навчання, завдяки чому на зимовій сесії він заробив цілу низку автоматів із профільних предметів. Старанна Аня теж завжди вела докладні й максимально акуратні записи лекцій. Одного разу Сергій уважно простежив за тим, як вона структурує матеріал, і запропонував їй трохи модернізувати процес за допомогою своєї системи.

Раціоналізаторський підхід хлопця припав студентці до душі, і вона з радістю перейняла його корисний досвід. Коли всюдисуща Аліса побачила їх за спільним вивченням конспектів, вона просто не могла не вставити свої п’ять копійок. Подруга зі сміхом обізвала їх типовими зубрилами й додала іспанською, що вони ще та парочка ексцентриків. Сергій анітрохи не збентежився й миттю парирував, що вони зовсім не диваки, а повноправні раціоналізатори навчального процесу.

Почувши цю бездоганну відповідь, дівчата завмерли у відвертому шоці. Вражені подруги майже хором видихнули, запитавши, невже він знає іспанську. Із хитрою усмішкою хлопець відповів запитанням на запитання, уточнивши, чи правильно він розуміє, що й вони нею володіють. У відповідь на цю зухвалість студентки влаштували йому черговий перехресний допит із пристрастю.

З’ясувалося, що новий приятель справді володіє цією красивою мовою, хоч і скромно оцінює свої навички на трієчку. Виявилося, що він старанно студіював іноземні слова й граматику за компанію зі своєю мамою. Свого часу жінка успішно пройшла стажування в Іспанії і, готуючись до важливої поїздки, опанувала розмовний, а потім і письмовий рівень. Люблячий син вирішив підтримати її ініціативу й втягнувся в освітній процес.

Узагалі, в глибині душі юнак мріяв колись особисто прогулятися колоритними іспанськими вуличками. Пристрасть до цієї культури передалася Сергієві від діда, який до самої смерті підтримував активне листування зі справжнім іспанцем. Цим заморським другом був хлопчик, якого разом із величезною групою інших дітей привезли до їхньої країни під час складних історичних подій 1937 року. У ті непрості часи порятунок знайшли понад три тисячі юних біженців, для яких знайшлося місце в нових родинах і сиротинцях.

Іспанського товариша дідусевого, якого звали Франсіско, з радістю всиновила хороша родина, що тісно спілкувалася з прабабусею Сергія. Завдяки такому близькому сусідству хлопчаки дуже швидко знайшли спільну мову й стали абсолютно нерозлучними приятелями. Франсіско, якого дворові хлопці швидко перехрестили на Федю, старанно вчився у звичайній школі, чудово опанував нашу мову, але рідної мови не забував. Саме цей кмітливий хлопчина й навчив діда Сергія перших іноземних слів.

Через довгі роки маленький Сергій годинами слухав захопливі дідусеві розповіді про непросту долю Франсіско. Одного разу дід продемонстрував онукові знамениту картину Пабло Пікассо «Герніка». Тоді ще зовсім юний хлопчина наочно уявив собі всі ті немислимі жахіття й випробування, які перенесли це місто та його жителі внаслідок трагічних подій того часу. Студент задумливо підсумував, що саме завдяки дідусеві культура Іспанії стала для нього по-справжньому особливою й близькою.

Слухаючи ці пронизливі історії, Аня остаточно усвідомила й перестала приховувати від самої себе, що новенький їй шалено подобається. При цьому дівчина щосили намагалася жодним жестом чи поглядом не видати своїх справжніх почуттів оточенню. Однак приховати подібне від сканера на ім’я Аліса виявилося завданням абсолютно нездійсненним. Подруга розгадала цю сердечну таємницю мало не раніше, ніж сама Анюта повною мірою усвідомила, що відбувається.

Виявивши цей радісний факт, Аліса прийшла в стан цілковитого захвату. Сміючись, вона заявила, що крига скресла, і попросила не сердитися на неї за використання класичної цитати великих Ільфа і Петрова. Міцно обійнявши залиту рум’янцем подругу, дівчина продовжила говорити вже серйознішим і довірливішим тоном. Вона наставляла Анюту подивитися правді в очі, адже хлопець же об’єктивно справді те, що треба!

Аліса благала подругу не поводитися, як страус, не ховати голову в пісок і дати хлопцеві зрозуміти про взаємну симпатію. Скромна Аня подумки вирішила, що такий розвиток подій трапиться навряд чи. А от цілеспрямований Сергій оцінював поточну ситуацію зовсім інакше й перейшов до рішучих дій. Просто на останній лекції він несподівано посунув до неї вирваний аркуш зі старанно написаним посланням.

Мабуть, збоку це виглядало смішно — сидіти за однією партою й спілкуватися за допомогою записок, але все сталося саме так. У короткій записці значилося лише кілька простих, але неймовірно важливих для дівчини слів. Хлопець писав, що був би дуже радий зустрітися з нею сьогодні ввечері вдвох, особливо підкресливши, що має на увазі побачення без Аліси. Дівчина швидко пробігла очима рядки й ледь помітно, але ствердно кивнула головою…