Доля звела їх в одній палаті: правда про паралізованого мільйонера

Анастасія глибоко вдихнула і пішла за ним.

Вони пройшли через хол, і Федір обмінявся парою слів із медсестрою.

— Нам потрібна палата 217.

Анастасія відчула, як у неї пересохло в роті. Вона тут. Медсестра провела їх довгим коридором. Федір крокував упевнено, але Анастасія відчувала, що він напружений. Вони зупинилися перед дверима.

— Готова? — запитав він.

Анастасія зціпила зуби.

— Відчиніть.

Федір штовхнув двері. Всередині, на ліжку біля вікна, сиділа жінка. Вона виглядала тендітною, але в її очах усе ще був вогонь. Вона повернула голову і подивилася на них. Анастасія стиснула кулаки.

— Олено?

Жінка повільно моргнула, а потім її очі розширилися. Вона впізнала Федора.

— Ти…

Федір усміхнувся, але в цьому не було ні краплі тепла.

— Давно не бачилися, Олено.

Анастасія знала: це був момент істини. Чи зможе вона врятувати Олену? Чи Федір уже виграв цю гру? Олена подивилася на Федора, її погляд був сповнений люті й відчаю, але вона залишалася спокійною. Анастасія помітила, як її руки злегка тремтять, але Олена стримувала емоції. Федір, не поспішаючи, зачинив за собою двері, залишивши їх трохи прочиненими. Він підійшов до ліжка, але не сів.

— Ти, напевно, хочеш дізнатися, чому ти тут, Олено, — сказав він, його голос був холодним.

Олена мовчала. Вона лише дивилася на Анастасію, наче щось намагалася зрозуміти. Анастасія відчувала, як напруга наростає, як уся атмосфера в кімнаті стає важкою. Вона не могла зрозуміти, що саме відбувалося між ними. Чому Олена була тут, чому її замкнули і що приховує Федір?

— Я знаю, що ти багато чого приховуєш, Федоре, — сказала Анастасія, намагаючись взяти контроль над ситуацією. — Ти весь цей час маніпулював Андрієм і тепер намагаєшся приховати правду про те, що сталося з Оленою.

Федір усміхнувся.

— Тобі не варто втручатися у справи, яких ти не розумієш, Анастасіє. — Його голос був загрозливим, але спокійним.

Олена, ніби почувши це, заговорила:

— Ти думаєш, що ти врятуєш мене, Настю?

Анастасія повернулася до неї, відчуваючи, як її серце стискається від хвилювання.

— Я не збираюся рятувати тебе, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій. — Я збираюся допомогти тобі. Ти заслуговуєш бути почутою.

Олена підняла погляд, її очі були сповнені гіркоти і страху.

— Ти не знаєш, як це ризиковано, Настю. Все, що ти шукаєш, може призвести до твоєї загибелі. Цей будинок, ці люди — вони не відпустять тебе так легко.

Федір подивився на неї з презирством.

— Вона права, ти не розумієш, із ким маєш справу. — Він підійшов ближче, і його постать затьмарила собою майже весь простір кімнати. — Але якщо ти вирішиш продовжувати, ти сама станеш частиною цього жаху.

Анастасія зробила крок вперед, не відводячи очей від Олени.

— Чому ти приховувала правду? Що сталося між тобою та Андрієм? Чому ти зникла?

Олена подивилася на неї, ніби вирішуючи, чи варто говорити. Нарешті вона заговорила:

— Я… я намагалася вберегти його від цього кошмару. Федір — це не просто адвокат. Він був частиною чогось набагато більшого. Він і його брат, вони були замішані в темних справах, і я дізналася занадто багато. Я спробувала попередити Андрія, але він… він не був готовий почути правду.

Анастасія завмерла.

— І ти думаєш, що приховування всього цього вирішить проблему?

Олена похитала головою.

— Ні. Я знала, що це може зруйнувати його, але я не могла дозволити йому жити в невіданні. Я намагалася знайти спосіб втекти. Але вони не дали мені вибору.

Федір, бачачи, що вона розповідає правду, рішуче ступив уперед.

— Ти брешеш, — його голос був холодним і сповненим погрози.

Але Олена не відступила.

— Ти сам мене сюди привів, Федоре, і ти знаєш, що я кажу правду. Я завадила твоїм планам, а тепер ти намагаєшся усунути свідків.

Анастасія відчула, як напруга в кімнаті зростає. Все, що вона робила, починало нагадувати не гру, а смертельну сутичку. Вона знала, що потрібно діяти, але не знала як.

— Що ви хочете від мене, Федоре? — запитала Анастасія, її голос був твердим, але всередині все тремтіло від страху.

Він повернувся до неї, на його обличчі не було виразу емоцій, але в його очах читалася погроза.

— Я хочу, щоб ти пішла, Анастасіє. Ти не повинна влізати в це. Ти не можеш допомогти їй. Ти не можеш допомогти собі.

Анастасія зрозуміла, що гра з кожним моментом ставала дедалі небезпечнішою. Вона зробила глибокий вдих.

— Я не піду, Федоре. І ти не зможеш мене залякати. Я дізналася більше, ніж ти думаєш.

Олена перевела погляд на неї.

— Ти права. Якщо ти не підеш, ти станеш частиною всього цього. Але якщо ти дійсно хочеш допомогти, ти повинна знати: ніхто тут не вийде живим, якщо продовжуватиме боротися з цим будинком.

Анастасія замовкла, її серце билося як шалене, але вона знала одне: вона не могла відступити. Усі ті секрети мали бути розкриті. Вона зробила крок уперед, стала між Федором та Оленою.

— Я не боюся твоїх погроз, Федоре. Я знаю, що тобі не подобається, коли хтось копає занадто глибоко, але я не зупинюся, поки не дізнаюся правду.

Він нахмурився, но не сказав ни слова.

— Ти не переможеш мене, Анастасіє, — пробурмотів він, ідучи. — Але ти скоро зрозумієш, що ця гра не варта твого життя.

Коли Федір покинув кімнату, Анастасія повернулася до Олени.

— Ти сказала, що я допоможу тобі. Але що робити тепер?

Олена поглянула на неї, в її очах був такий самий вогонь, як і раніше, але тепер Анастасія знала, що попереду на них чекає ще небезпечніша битва. Вона залишилася стояти поруч з Оленою, спостерігаючи, як та втомлено опустила голову, немов останні слова Федора вичавили з неї всі сили.

— Нам потрібно вибиратися звідси, — сказала Анастасія, намагаючись, щоб її голос звучав упевнено.

Олена підняла на неї погляд.

— Ти не розумієш, наскільки це небезпечно. Федір не відпустить нас просто так.

Анастасія стиснула кулаки.

— Я не дозволю йому продовжувати тримати тебе тут. Ми повинні піти.

Олена гірко усміхнулася.

— Думаєш, я не намагалася?