Доля звела їх в одній палаті: правда про паралізованого мільйонера

— відповіла Людмила, витираючи руки о фартух.

— Не знаю, — відповів Федір, сідаючи в машину.

«Він їде в клініку?» Анастасія відчула, як по її спині пробіг холодок. Коли машина зникла за воротами, вона схопила телефон і набрала Андрія.

— Федір поїхав, — швидко сказала вона. — Думаю, він здогадався.

Андрій вилаявся.

— Ми вже на місці. Якщо він нас побачить — поспішайте.

Федір приїхав у клініку через півгодини. Він увійшов усередину швидким, упевненим кроком.

— Де вона? — запитав він у медсестри.

— У палаті, як зазвичай, — відповіла жінка, але Федір відчув напругу в її голосі.

Він пішов коридором. Відчинив двері. Палата була порожня. Ліжко застелене. Вікно відчинене. Вони її забрали.

Федір різко розвернувся, кинувся назад.

— Зачиніть клініку! Нікого не випускати!

Але було вже пізно. Андрій та його людина вже відвозили Олену.

Коли Анастасія отримала повідомлення від Андрія: «Ми її забрали. Все добре», у неї перехопило подих. Вони встигли. Але радість тривала недовго. Ворота маєтку розчинилися, і машина Федора в’їхала на територію. Він вийшов, ляснув дверима так, що луна рознеслася по двору. Очі його палали гнівом. Він увійшов у будинок, не помічаючи нікого навколо, і пішов прямо до Анастасії.

— Де вона? — рявкнув він.

Анастасія вдала, що не розуміє.

— Хто?

Федір ступив ближче.

— Не грайся зі мною, дівчинко. Ти думаєш, я не знаю, що ти допомогла їм?

Вона зустріла його погляд.

— А якщо так? Що ти зробиш?

Федір стиснув кулаки.

— Ти не розумієш, у що влізла.

— Я розумію одне, — сказала Анастасія, випрямляючись. — Ти все життя маніпулював Андрієм. Ти тримав його в невіданні. Ти змусив його думати, що Олена його кинула. Але тепер він знає правду.

Федір звузив очі.

— Ти думаєш, ти перемогла?

— Я знаю, що так, — відповіла Анастасія. — Ти програв, Федоре.

Федір зціпив зуби.

— Це ще не кінець.

Він різко розвернувся і вийшов із дому. Анастасія знала: він не здасться так просто.

Федір пішов, ляснувши дверима так, що від удару затремтіли стіни. Анастасія стояла в центрі вітальні, намагаючись заспокоїти серце, що шалено калатало. Він злий. Але головне — він програв. Вона швидко набрала Андрія.

— Ви в безпеці?

— Так. Ми вже далеко. Олена в порядку.

Анастасія видихнула з полегшенням.

— Добре. А ти?

Вона подивилася на двері, за якими щойно зник Федір.

— Він не здасться, Андрію.

На тому кінці слухавки повисла тиша.

— Я знаю.

Залишок дня Анастасія провела в очікуванні. Вона не знала, що зробить Федір, але була впевнена: він так просто не зникне. Людмила підійшла до неї ввечері, коли вона сиділа в порожній їдальні, розглядаючи свою чашку чаю.

— Ти зробила неможливе, — тихо сказала вона.

Анастасія подивилася на неї.

— Але він ще не пішов.

— Він не зможе нічого зробити. Олена вільна.

Анастасія похитала головою.

— Він не залишить нас у спокої.

Людмила задумалася, потім, не дивлячись на Анастасію, сказала:

— Тоді зроби так, щоб він сам захотів піти.

Анастасія нахмурилася.

— Що ви маєте на увазі?