Ефект бумеранга: ідеальна відповідь чоловікові, який вирішив поділити майно за спиною дружини
Першим поривом було втекти. Піти куди очі дивляться, сісти на перший-ліпший потяг і поїхати в один кінець. Але потім її охопила холодна, обпікаюча лють.
Ні, вона не дасть їм викинути себе, як набридлу іграшку. Не дозволить їм вважати себе неправильною і хворою. Вона нізащо не дасть Сергієві та його матері користуватися тим затишком і турботою, які вона принесла в цей дім.
Марина глибоко вдихнула й упевнено випростала плечі. Вона подивилася на букет білих троянд у своїй руці. Ще недавно він був символом її щастя, а тепер став нагадуванням про дурість і душевну сліпоту.
Вона різко, майже з ненавистю, жбурнула його в запилений куток майданчика, де лежали нещодавно загашені сусідом недопалки. Пелюстки розсипалися по брудній підлозі. Вона дістала ключі.
Дзвін металу пролунав несподівано гучно в гнітючій тиші сходової клітки. Марина з подивом відзначила, що її рука нарешті набула твердості. Переступивши поріг, вона ввійшла до квартири з незвично прямою спиною й високо піднятою головою.
У вітальні, біля самого вікна, стояв Сергій. Почувши кроки, він повільно обернувся. На його обличчі застигла звична маска: та сама слабка усмішка й трохи винуватий погляд, які раніше здавалися їй проявом турботи.
Тепер же вона виразно бачила за цим добродушним виразом обличчя лише роздратування й безмежну втому. «Мариш, ти?» «Я не чув, як ти прийшла, мама щойно вийшла».
Вона не відповіла. Жінка дивилася на нього, вивчаючи кожну рису обличчя, ніби намагаючись знайти за ними ту людину, за яку колись вийшла заміж. Ту, що цілувала її на їхньому скромному весіллі в РАЦСі й клялася бути поруч у горі й у радості.
Але, на жаль, вона бачила лише втомлені очі й напружений рот. Вона дивилася на людину, яка щойно зрадила її й не сказала жодного слова, щоб бодай спробувати захистити її від шпильок матері. «Що сталося? — спитав він, відчувши її напруження. — Знову проблеми на роботі?»
«Невже знову начальник прискіпується?» Марина з гіркотою подумала, що Сергій регулярно повторював ці слова. Він не хвилювався, ні, просто завжди чекав від неї проблем.
Щодня він очікував, що вона принесе в дім нове розчарування й чергову трудність, із якою йому доведеться давати раду. І вона справді приносила. Не навмисне, просто так складалося.
Їхнє життя стало низкою невдач, де Марина завжди була винною. Вона почувалася причиною його вічного невдоволення. Кожну її дію і слово він оцінював з погляду можливих проблем.
Її переживання, які мали б бути спільними, ставали лише її особистою проблемою, ще одним приводом для його роздратування. Тепер вона нарешті зрозуміла. Він чекав не її повернення додому, а чергових поганих новин, не її усмішки, а гірких сліз, від яких так утомився за останні роки…
