Гіркий фінал: чому колишня свекруха втратила дар мови, побачивши невістку через роки розлуки

— Все, ти для нас більше не існуєш! — відрізав мій чоловік Дмитро, коли стало зрозуміло, що дітей у нас не буде.

Його матуся, Ніна Аркадіївна, особисто виставила мою валізу за поріг їхнього особняка. Я мовчала, проковтнула образу.

А через чотири роки я повернулася з Женеви приватним рейсом із дворічним сином на руках і красенем-чоловіком поруч. Їхні фізіономії — це треба було бачити. Мене звати Світлана, і це моя історія.

Чотири роки тому моя свекруха подивилася мені в очі й видала:

— Баба без дитини — що корова без молока.

І сунула мені в руки валізу.

Сиджу в кабінеті репродуктолога, вчепилася в руку Діми так, що пальці оніміли. На столі — результати аналізів. Як вирок.

— Вибачте, — лікар каже м’яко. — Аналізи показують серйозні проблеми з репродуктивною функцією. Завагітніти буде вкрай складно.

Дорога додому. Мовчимо. Під’їжджаємо до їхнього родинного гнізда на Печерську. У вікні кухні маячить Ніна Аркадіївна зі своєю молодшенькою, Аліною. Свекруха аж підстрибує від нетерпіння.

Діма наливає собі коньяку.

— У Світлани проблеми, — каже він. — Завагітніти навряд чи вийде. Проблеми. У Світлани.

Ніби я пральна машина, яка зламалася. На обличчі свекрухи ціла вистава. У фіналі — гидливість, наче я їй дохлого щура під ніс сунула.

— Зрозуміло, — цідить вона і відвертається. — Розмову закінчено.

Почалися півтора року тортур. Щомісяця я ховалася у ванній з тестом на вагітність. Одна смужка. Знову і знову. Вісімнадцять місяців колючих зауважень Ніни Аркадіївни.

— Моя подруга Лариса стала бабусею, — оголошує вона за сніданком. — Двійнята.

Лариска вся світиться. Аліна киває:

— Я ось вийду заміж — одразу народжу.

Ці сніданки — витончені тортури. Кожне слово як голка під нігті. Після восьмого місяця Діма перестав їздити зі мною до лікарів.

— У мене переговори, — каже. Завжди щось важливіше.

— Може, подумаємо про усиновлення? — запропонувала я якось.

— Мати хоче рідного онука, — сказав він, не підводячи очей. — Ти ж знаєш, як вона ставиться до чужої крові.

Вівторок, березень. Мене нудило три дні поспіль. Купила тест, замкнулася у ванній. Руки тремтять. Одна смужка. Сіла на підлогу і розридалася, так що груди розривало.

Коли нарешті взяла себе в руки, знайшла Діму в кабінеті. На столі документи на розлучення.

— Давно зібрався? — питаю.

На обличчі полегшення, ніби камінь з душі впав.

— Свєто, ми обидва розуміємо, це глухий кут.

До документів доданий шлюбний контракт. Кожен рядок кричить: ти не отримаєш нічого. У дверях матеріалізується Ніна Аркадіївна.

— Свєточко, мила, краще тобі зібрати речі просто зараз…