Кінець безкоштовної годівниці: як я провчила жадібного чоловіка та його матір одним повідомленням

Іноді чоловіки плутають дружину з безвідсотковим кредитом, а її холодильник — з гуманітарною допомогою. Герой цієї історії вирішив, що годувати маму за кошт дружини — це благородно, але він забув: голодна жінка — це страшно.

Дверцята холодильника чмокнули, відліплюючись від резинки, і світло вдарило по порожніх скляних полицях. Лариса кліпнула. Їй здалося, що вона осліпла від втоми, або що це якась голограма, збій матриці.

Вона закрила холодильник, постояла секунду, слухаючи, як гуде компресор, натужно, немов скаржачись на безглуздість свого існування. Відкрила знову. Порожнеча була стерильною.

Зникла не тільки стратегічна каструля з учорашнім борщем, контейнер із котлетами з індички, а й дрібниці. Зник шматок пармезану, який вона купила по акції і ховала в глибині, за банкою з гірчицею. Зникла сама гірчиця.

Зникла палиця сирокопченої ковбаси, куплена на випадок нежданих гостей на порозі. Не було яєць, молока, навіть початої пачки масла. У відсіку для овочів сиротливо валялася зморщена половинка лимона.

Мабуть, вона не пройшла контроль якості. Лариса перевела погляд на кухонний стіл. Чисто, ні крихти.

Посудомийка тихо гурчала, домиваючи докази. З вітальні доносилися звуки пострілів і синтетичні крики вмираючих інопланетян.

— Вадиме! — голос Лариси не здригнувся, але прозвучав глухо, як із бочки.

Звуки гри не стихли. Вона пройшла в кімнату. Її чоловік, тридцятирічний чоловік з ознаками облисіння, що починається, і животом, який подає надії, сидів у глибокому кріслі-мішку.

На екрані телевізора щось вибухало. Він навіть не повернув голови.

— Вадиме, де їжа?