Мільйонер впустив до дому жебрачку й велів їй умитися. Сюрприз, який чекав на багача біля дверей ванної
— щиро здивувався Максим. «А я його явно недооцінював». «Ви говорите про наш новий проєкт?» — не зрозумів здивування боса Юрій.
«Якщо про це, то забудьте, адже Крилов точно не міг про нього дізнатися. Я підтверджую цю зустріч». Максим відповів, що зустрінеться з конкурентом, але попросив посилити охорону для себе і для свого заміського будинку.
«У вас усе гаразд?» — спитав Юрій не з пустої цікавості, а зі щирого занепокоєння. «Краще не буває, але чуття підказує, що треба бути насторожі», — ухильно відповідав Максим. «Коли такі слизькі люди кличуть на розмову тет-а-тет, треба бути готовим до всього».
Перед самою зустріччю Максим усе ж трохи нервував. Це був дуже дивний і тривожний збіг. Учора він ховає в себе втікачку Людмилу, а вже вранці її чоловік хоче поговорити про бізнес.
Макс був не з тих, хто легко відмовляється від своїх слів і пасує перед труднощами. Звісно, на зустріч він сміливо пішов і навіть намагався зберігати цілковитий спокій. Побачивши Крилова, Максим зрозумів, що його трясе не від страху й хвилювання, а від пекучої ненависті до свого конкурента.
Поки вони суперничали лише в бізнесі, Максу було цілком байдуже до людських якостей цієї людини. Але після близького знайомства з Людмилою, після того, що вона крізь сльози розповідала про нього, Максим уже не міг лишатися байдужим. Йому хотілося негайно покарати Валерія за те, як жорстоко він поводиться зі своєю красунею-дружиною.
Людмила була буквально морально зламана. У свої тридцять років вона була заляканою дівчинкою, безжально загнаною в кут. Яке щастя, що в неї вистачило сміливості назавжди втекти від чоловіка.
Людмила розповідала, що з дому вона виїжджала у своєму звичному доглянутому вигляді. Збрехала охороні, що їй терміново треба на манікюр, а вдень зовсім ніколи. Від’їхавши від дому всього на кілька кілометрів, Люда зупинилася і швидко перевдяглася в машині.
Далі вона пішла пішки в бік міста, і вже дорогою їй дуже пощастило зустріти Максима. «Несподіване запрошення на ланч, але я радий із тобою зустрітися, Валерію», — привітався Максим і простягнув руку. Крилов стиснув кисть Макса доволі сильно, мабуть, перевіряючи його мужність.
Максим це негласне випробування витримав дуже гідно. Жоден м’яз на його обличчі не здригнувся, хоч кістки й заломило від міцного потиску. Максим відповів таким самим сильним і міцним рукостисканням.
Уже з цього напруженого жесту було очевидно, що розмова не мине легко. «Хочеш запропонувати довгоочікуваний мир і зарити сокиру війни?» — спитав Максим, щоб спробувати вивести бесіду на позитивніший лад. «А ми хіба воюємо?»
