Мільйонер впустив до дому жебрачку й велів їй умитися. Сюрприз, який чекав на багача біля дверей ванної
— відповів запитанням на запитання хитрий Крилов.
Він широко усміхався, але жодної доброти в його виразі обличчя не було. То була недобра, моторошна усмішка, більше схожа на хижий оскал. «Ну, звісно, ні, адже я завжди виступав за здорову конкуренцію», — відповідав Максим, анітрохи не розгубившись.
«Це просто жарт, так нас часто називають у жовтій пресі — непримиренні вороги». «Ми їм зайвого приводу давати не будемо, і зараз я точно з тобою воювати не збираюся», — загадково говорив Валерій і розмішував свою каву. «Але відповісти на моє запитання ти маєш максимально чесно, якщо хочеш зберегти мій спокій і добре до тебе ставлення».
Максима ображало, що в розмові Крилов зверхньо ставить себе над ним. Це була насправді вкрай неприємна й слизька людина. Компанія Макса була значно популярніша, а сам він набагато багатший і успішніший за Крилова.
Чому ж він уявляє себе володарем світу й вважає, що може принижувати інших навіть у такій звичайній люб’язній бесіді? «Про моє ставлення до тебе, як я бачу, ти мало турбуєшся», — Крилов це справедливе зауваження проігнорував і розкрив, нарешті, справжню мету свого візиту. Він не сказав прямо, що його дружина зникла, але поцікавився, чи не помітив Максим на нічній трасі людину.
«А з чого ти взагалі взяв, що я міг когось побачити на трасі?» — відповів запитанням на запитання Максим. Крилов знову усміхнувся своєю моторошною усмішкою, але Максима це анітрохи не налякало. Єдине, було вкрай неприємно від чіткого усвідомлення того, що за ним пильно стежили.
Не просто ж так Валерій поставив своє каверзне запитання. «Говоритиму гранично прямо», — напоказ стримуючи злість, промовив Валерій Крилов. «Моя законна дружина безслідно зникла.
Цієї ночі мої вірні люди бачили твою машину на шосе, яким Люда цілком могла йти. Іншої дороги до нашого міста просто немає. Просто відповідай мені, бачив когось чи ні?»
«Ні», — Максим переконливо похитав головою. «Вона ж не обов’язково пішла саме до міста?» Крилов стиснув кулак і гучно вдарив по столу, переставши робити грізний вигляд, бо він справді був у шаленстві.
Злився Валерій зовсім не на свого успішного конкурента, ні. Його люто дратувала сама ситуація, що склалася. «Не варто ламати мої чужі речі», — абсолютно спокійно говорив Максим.
«Якщо зникла близька людина, треба терміново звертатися до поліції. Може, дружина твоя в страшну біду потрапила? Тим паче, кажеш, що вночі сама трасою пішла, мало яких негідників блукає?»
Крилов нічого на це не відповів, відвернувся до вікна й щось напружено обмірковував. На його обличчі все ще залишалися явні ознаки гніву. «Не треба тримати мене за цілковитого дурня», — сказав він крижаним тоном.
«Якщо я дізнаюся, що ти від мене щось приховав, то не поздоровиться і тобі, і твоєму бізнесу, і всім, хто тобі дорогий. За свою особисту власність я голову відкручу». «Хм, під словом «власність» ти свою дружину маєш на увазі?» — спитав Максим, якого теж опанувала злість після почутого.
«То, виходить, чутки про паскудність твого характеру анітрохи не перебільшені людьми?» «Сподіваюся, що мене дуже добре почули», — кудись у порожнечу кинув Крилов, підвівся і стрімко вийшов із кабінету. Майже відразу після відходу Крилова до просторого кабінету зайшов Юрій.
Свого начальника він застав у глибокій задумі. Максим за своєю натурою не був злою людиною. Гнів його трохи вщух, хоч стійка відраза до Валерія Крилова в душі анітрохи не згасла.
Принизливе слово «власність» щодо Людмили сильно зачепило Макса. Він і уявити собі не міг, щоб хтось із людей мав настільки споживацьке ставлення до іншої живої людини. Такого цинізму пробачити він не міг і ще більше переконався в тому, що Людмила в жодному разі не повинна повернутися до цієї людини.
Він і до важкої розмови з Криловим хотів допомогти бідній дівчині, але ця зустріч лише додала йому впевненої рішучості. Максим хотів не просто врятувати налякану Люду, а законно зруйнувати бізнес Крилова, змусивши його понести покарання за всі діяння. Юрій прекрасно знав, що начальника краще не чіпати, коли він перебуває в подібному настрої.
Треба просто дати йому час, і Максим сам почне важливу розмову. Так у підсумку і сталося, але Юрій не очікував почути від начальника саме такого радикального доручення. «Пам’ятаєш, ти якось казав, що є можливість назбирати компромат на Крилова й потопити його бізнес?»
