Начальниця колонії не розуміла причин раптового «бебі-буму» в жіночому блоці. Сюрприз, який чекав на неї в нічних записах

У терміновій телефонній розмові він також цілком спокійно пояснив, що почав тимчасово користуватися спільним санвузлом у блоці ув’язнених виключно тому, що в туалеті чергової кімнати саме проводився позаплановий ремонт труб. Світлана відчула величезне, щире полегшення, дізнавшись, що старий Богдан абсолютно ні в чому не винен, але, попри це, таємниця й далі лишалася нерозгаданою загадкою.

І ніби сама доля зловтішно насміхалася з них, у їхніх робочих буднях раптом гримнула нова інформаційна бомба. Усього за якийсь тиждень після останнього шокуючого виявлення вагітності в стінах колонії, Оксана нерішучими, ватяними кроками увійшла до особистого кабінету начальниці. Її обличчя було мертвотно-блідим, ніби вона щойно на власні очі побачила привида або отримала найстрашнішу звістку.

«Світлано, ви нізащо мені не повірите, але в нас зафіксовано ще один випадок, і цього разу це… Соломія», — ковтнувши клубок у горлі, вичавила з себе Оксана. У погляді, який приголомшена Світлана кинула на Оксану, читалися крайній подив і глухий відчай.

Соломія була дуже яскравою, авторитетною постаттю в колонії, широко відомою всім своєю вкрай загрозливою поведінкою й величезним неформальним впливом, який вона щодня справляла на інших ув’язнених жінок. Це була дуже велика, кремезна жінка з потужною поставою і незмінно жорстким виразом обличчя. Самого лише її суворого, колючого погляду часто було цілком досить, щоб змусити будь-кого нервово відвести очі вбік. «Нам просто необхідно поговорити з нею негайно», — відрубала Світлана, поспішно встаючи з-за столу.

Оксана мовчки кивнула, і вони разом стрімко попрямували просто до прогулянкового дворика, де, згідно з суворим розкладом, зазвичай у цей час дня й перебувала Соломія зі своєю компанією. Коли вони підійшли до огорожі, масивна ув’язнена вже чекала на них із відверто зухвалим і нахабним виразом обличчя. Схрестивши могутні руки на широких грудях і іронічно піднявши брову, вона всім своїм виглядом показувала, що цілком готова до будь-якої словесної конфронтації.

Інші засуджені навколо них почали перелякано перешіптуватися, обмінюючись швидкими цікавими поглядами. «Соломіє, ми можемо трохи поговорити з тобою наодинці?» — процідила Світлана, щосили намагаючись зберегти зовнішнє керівне самовладання. Соломія видала гучний саркастичний сміх і зневажливо похитала головою, відмовляючись зрушити з місця.

«Соломіє, ми лише хочемо зрозуміти, що саме тут відбувається. Три засуджені жінки вже завагітніли, а тепер, як з’ясувалося, і ти теж. Ми чудово знаємо, що тут коїться щось незаконне, і нам потрібно точно знати, що саме», — твердо сказала Оксана.

Соломія пильно, спідлоба подивилася на них обох, відверто піддражнюючи представниць адміністрації. «Вам би, громадянки начальниці, не варто пхати свого носа в чужі особисті проблеми. Я вам геть нічого не розповім, тож можете сміливо згортати своє маленьке домашнє розслідування». Кинувши на приголомшену

Світлану останній, відверто загрозливий погляд, Соломія різко розвернулася й грубо закрокувала геть асфальтом. Наступного ж дня була призначена екстрена зустріч із вищим керівництвом управління виконання покарань. Світлана й Оксана були помітно блідими й напруженими, коли раннього ранку увійшли до просторої кімнати, де на них із непроникно-серйозними обличчями вже чекали високопоставлені керівники…