«Вона не могла піти далеко в цій сукні»: фатальна помилка нареченого, який не знав, яку таємницю приховують креслення старого храму

Лампа денного світла над дверима палати видавала монотонне електричне гудіння. Віктор Савельєв сидів на жорсткій дерев’яній лаві, вкритій облупленою синьою фарбою. У правій кишені куртки лежали стиснуті пальці. Вони методично погладжували холодні грані важкого латунного ключа.

З-за зачинених дверей тягнуло хлоркою, кварцом і застояною лікарняною білизною. Біля палати чергував озброєний патрульний, чия формена куртка рипіла при кожному русі. Дверна ручка клацнула, випустивши в коридор слідчого Кравченка. Поліцейський стягнув медичну маску на підборіддя.

— Стабільна, — Кравченко дістав із нагрудної кишені кулькову ручку. — Лікарі кажуть, виснаження сильне, але загрози життю зараз немає. Термін — тридцять два тижні. Плід розвивається в межах норми.

Віктор перестав крутити латунний ключ. Він повільно дістав руку з кишені й поклав її на коліно. Погляд сфокусувався на стертому лінолеумі, де виднілися чорні смуги від медичних каталок.

Тридцять два тижні. Чотириста сімдесят вісім днів тому ключі від нової квартири були єдиною вагою в його кишенях.

Той серпневий день пахнув плавленим воском і густим пилом старої парафіяльної церкви. Будівля з червоної цегли стояла на околиці промислового району. Ксенія наполягла на вінчанні саме тут, подалі від метушні центральних проспектів. Її біла сукня тихо шаруділа по вищерблених кам’яних плитах підлоги.

— Я тільки поправлю шпильки перед дзеркалом, — сказала вона, передаючи Вікторові важкий букет. Двері до підсобного приміщення рипнули й зачинилися. Священник у вицвілій рясі монотонно перегортав требник біля вівтаря. Віктор дивився на секундну стрілку свого наручного годинника.

Минуло п’ять хвилин. Потім п’ятнадцять. Усередині церкви стояла густа, в’язка тиша, порушувана лише потріскуванням свічок. Віктор відклав букет на дерев’яну лаву.

Він штовхнув двері підсобки. Усередині пахло сирою штукатуркою й старими книгами. На спинці стільця висіла фата. На підлозі лежав білий гребінь, що випав із зачіски.

Кімната була порожня. Задні двері, що вели у внутрішній двір, виявилися замкненими зсередини на масивний засув. Єдиним іншим виходом були вузькі залізні двері до підвалу.

Служитель запевняв, що підвал занедбаний і ключів від нього немає. Віктор тоді особисто збив іржавий навісний замок знайденою у дворі монтувалкою. Усередині були тільки биті цеглини, щурячий послід і старі труби. Там не було жодної живої душі….