«Не виходь з дому»: яку правду дізналася жінка, увімкнувши запис звуку за дверима

— Нормально, — відповіла Аліна, намагаючись, щоб голос звучав природно. — Втомилася трохи. Ти вечеряти будеш?

— Звісно! Що готуватимеш?

— Макарони з морепродуктами.

— О, чудово! Я якраз дороблю цей модуль і звільнюся.

Вона пройшла на кухню, дістала продукти, почала готувати. Руки робили звичну роботу автоматично, а голова продовжувала прокручувати події дня. Дівчина в парку, її наполегливість, страх в очах. Справа життя і смерті.

Вечеря пройшла як зазвичай. Ігор розповідав про свій проєкт, скаржився на замовника, який постійно змінює технічне завдання. Аліна слухала неуважно, підтакувала, ставила запитання. Все було абсолютно нормально. Чоловік був таким самим, як завжди: спокійним, трохи втомленим, уважним.

Після вечері вони подивилися серію якогось серіалу, потім Аліна пішла в душ. Стоячи під гарячими струменями води, вона остаточно вирішила: завтра вранці вона просто піде на роботу як зазвичай. Жодних перевірок, жодних дурниць. Це все циганські байки, спроба налякати довірливу жінку. Може, навіть розвод на гроші: зараз повернуться і скажуть, що треба заплатити, щоб зняти вроки або ще якусь нісенітницю.

Але коли вона лягла в ліжко поруч з Ігорем, який уже спав, сон не йшов. Вона лежала і дивилася в темряву, слухаючи його рівне дихання. І що довше вона лежала, то більше сумнівів закрадалося в душу. А що, як? Що, як хоч частка правди є в словах старої? Що, як вона справді щось відчула? Що їй, Аліні, варто просто перевірити? Запізнитися на роботу на пів години не катастрофа, зустріч можна перенести.

Десь о третій годині ночі вона ухвалила рішення. Вона перевірить. Просто щоб переконатися, що все це нісенітниця, і більше ніколи не давати волю подібним думкам. Вона зробить вигляд, що йде на роботу, а сама залишиться і подивиться, що робитиме Ігор, коли залишиться один.

З цією думкою вона нарешті заснула. Будильник задзвонив о сьомій ранку, як зазвичай. Аліна потягнулася, вимкнула його й обережно вислизнула з-під ковдри, намагаючись не розбудити Ігоря. Він щось пробурмотів уві сні, перевернувся на інший бік і затих. Вона постояла хвилину, дивлячись на його спляче обличчя. Звичайне, знайоме до дрібниць обличчя. Невже вона справді збирається за ним шпигувати?

У ванній вона вмилася холодною водою, намагаючись прогнати залишки сну і сумнівів. Подивилася на своє відображення в дзеркалі: під очима залягли тіні, вона погано спала. Швидко нафарбувалася, одяглася в діловий костюм, як завжди перед роботою. Усе мало виглядати абсолютно природно.

На кухні вона налила собі кави, зробила кілька бутербродів. Один з’їла сама, другий загорнула у фольгу, вдаючи, що бере із собою в офіс. Руки злегка тремтіли. Вона почувалася ідіоткою, але слова циганки не відпускали: «Хочеш жити — не виходь першою».

О пів на восьму Аліна зібрала сумку, взула туфлі, накинула пальто. Ігор усе ще спав: зазвичай він вставав пізніше, ближче до дев’ятої. Вона голосно пройшла коридором, дійшла до вхідних дверей, повернула ключ у замку.

— Ігорю, я пішла! — крикнула вона в бік спальні, намагаючись, щоб голос звучав як зазвичай.

Зі спальні долинуло сонне мугикання у відповідь. Аліна відчинила двері, вийшла на сходовий майданчик і голосно зачинила їх за собою. Звук луною рознісся по під’їзду.

Вона завмерла, прислухаючись. Тиша. Потім обережно дістала ключі й безшумно відімкнула двері знову. Серце калатало так, що, здавалося, його чути на весь під’їзд. Аліна зняла туфлі, взяла їх у руки і, крадучись, прослизнула назад у квартиру. Прикрила двері, не замикаючи на замок, щоб не видати ні звуку. Потім навшпиньках пройшла у вітальню, яка була через стінку від спальні. Двері між кімнатами були прочинені, через щілину проглядався шматок коридору. Вона влаштувалася в кріслі біля вікна, звідки добре було видно двері спальні, і стала чекати.

Хвилини тягнулися болісно повільно. Аліна дивилася на годинник: восьма ранку, п’ять хвилин на дев’яту, десять хвилин. Може, вона даремно все це затіяла? Може, Ігор просто продовжить спати, а потім встане, поснідає і сяде працювати як зазвичай?

О восьмій двадцять зі спальні почулися звуки. Кроки, скрип ліжка. Аліна напружилася, втиснулася в крісло. Ігор вийшов у коридор, у домашніх штанях і футболці, потягуючись. Пройшов на кухню; вона чула, як він наливає собі воду, відчиняє холодильник. Потім він повернувся до спальні.

Аліна ледве дихала. Ще кілька хвилин тиші, а потім до неї долинув його голос — він з кимось розмовляв по телефону. Говорив неголосно, але в ранковій тиші квартири слова було чути досить чітко.

— Так, вона пішла, — вимовив Ігор, і в його голосі не було й сліду ранкової сонливості. Голос звучав чітко, по-діловому. — Хвилин двадцять тому. До вечора не повернеться, у неї нарада весь день.

Пауза. Він когось слухав.

— Ні, проблем не буде, — продовжив Ігор. — Я ж кажу, вона нічого не підозрює. Живемо як голубки. Вона мені довіряє повністю.

Аліна відчула, як усередині все похололо. Пальці судомно стиснули підлокітники крісла. Вона нахилилася вперед, намагаючись розчути кожне слово.

— Документи майже готові, — продовжував Ігор. — Твоя людина добре постаралася, підробка першокласна. Днями все буде. Я сказав «до кінця тижня», і буде до кінця тижня. — Ще одна пауза. — Слухай, давай без паніки, гаразд? — У голосі Ігоря з’явилася нотка роздратування. — Усе йде за планом. Заяву до податкової подам у понеділок. У них немає шансів нічого довести, ми ж усе продумали. Документи покажуть, що вона через свою фірму проводила липові угоди, переводила гроші в готівку. Махінації на кілька мільйонів виходять.

Аліна затулила рот рукою, щоб не скрикнути. Це не могло бути правдою. Цього не могло відбуватися насправді.

— Та розумію я, що ризиковано, — продовжував Ігор, походжаючи по спальні. — Але по-іншому ніяк. Квартира оформлена на неї, поки вона не під слідством — не забереш. А коли порушать кримінальну справу, вона сама побіжить усе розпродавати, щоб на адвокатів нашкребти. Ось тут я і куплю квартиру. Ніби за ринковою ціною, все законно. Вона ж моя дружина, природно, що я їй допомагаю у важкій ситуації.

Він засміявся коротко, без тіні веселощів.

— Ну а далі нехай розбирається сама. Розлучуся по-швидкому, поки вона в СІЗО сидить. За її довіреністю можна буде взагалі багато чого провернути. Ти головне свою частину зроби, щоб у податковій усе гладко пройшло, щоб одразу порушили справу. Твоя людина обіцяла, що питань не буде. — Пауза. — Чудово. Значить, у понеділок починаємо. Я подам заяву як чесний громадянин, який випадково виявив фінансові махінації дружини. Надам усі документи. Потім ще кілька тижнів почекаю, а там уже органи підключаться. Місяці через два, думаю, справу буде порушено. А далі вона сама себе закопає, почне доводити, що нічого не робила, а папери ж усі є, печатки стоять, підписи. Адвокати все витягнуть з неї, що є. І квартира моя, і гроші.

Аліна сиділа як паралізована. Вона не могла поворухнутися, не могла відвести погляд від щілини у дверях. Тремтячою рукою вона намацала в кишені телефон, увімкнула диктофон і поклала його на підлокітник крісла, спрямувавши мікрофон у бік спальні.

— Та знаю я, що ти хвилюєшся, — говорив тим часом Ігор. — Але подумай сам: три роки я все до цього вів. Три роки грав люблячого чоловіка. Ти думаєш, мені це було легко?