Несподівана знахідка під час реставрації: яку таємницю приховував фундамент старої дзвіниці
П’ятого вересня 2023 року в невеликому провінційному Верхньореченську, розташованому на території Житомирської області, трапилася подія, що назавжди перевернула долі багатьох людей. Знахідка, виявлена будівельниками під склепіннями давньої церкви, змусила здригнутися від жаху навіть найдосвідченіших слідчих. Однак справжній кошмар полягав не в самій схованці, а в тій страшній правді, яку вона зрештою оголила. Покрівля цієї культової споруди вже дуже давно потребувала капітальної реставрації.
Збір коштів на ремонт стартував ще в період служіння покійного отця Василя, проте процесу постійно заважали то карантинні обмеження, то фінансові кризи. Зрушити справу з мертвої точки вдалося лише новому керівнику парафії — активному молодому батюшці Михайлу, який прибув із Житомира. Йому вдалося залучити інвестиції як від єпархіального управління, так і від локальних бізнесменів. Для виконання висотних завдань запросили команду покрівельників із суміжного району.
Колективом із чотирьох будівельників командував п’ятдесятидворічний Сергій Миколайович Волков, який мав колосальний професійний стаж. Під його керівництвом працював двадцятишестирічний племінник Денис, який зовсім нещодавно демобілізувався з лав збройних сил. Компанію їм склали двоє місцевих жителів: тридцятидворічний Олексій Морозов і пенсіонер Віктор Семенович, який шукав додатковий заробіток. Ремонт стартував в останніх числах серпня, і початкові два тижні пролетіли без жодних пригод.
Майстри успішно демонтували старий шифер, оновили трухляві дерев’яні перекриття і приступили до настилу свіжого покриття. Масштаби будівлі вражали, тому обсяг завдань був воістину колосальним. Найбільш проблемною зоною очікувано виявилася територія навколо дзвіниці. Специфічна архітектура тут рясніла безліччю хитрих зламів і крутих перепадів висот.
П’ятого вересня, ближче до одинадцятої години ранку, Денис вирушив інспектувати дерев’яний каркас у найглухішому закутку підпокрівельного простору, куди раніше ніхто не заглядав. Цей пильний п’ятачок ховався за масивною цегляною кладкою старовинного димоходу, який колись обігрівав усю парафію. Щоб пробратися в цю сліпу зону, хлопцеві довелося буквально протискуватися крізь неймовірно вузький отвір.
— Дядьку Сергію! — голосно покликав Денис за кілька хвилин. — Тут це… Підійди, глянь.
Сергій Миколайович, важко зітхаючи і крекчучи, протиснувся слідом за родичем у вузький лаз. Природного освітлення тут практично не було, лише рідкісні сонячні промені пробивалися крізь стару покрівлю. Денис підсвічував похмурий кут ліхтариком мобільного телефону.
— Бачиш? Мішки якісь, — вказав хлопець у темряву.
У глибокій ніші між схилом і цегляною трубою спочивали п’ять масивних мішків із цупкої тканини. Вони були щедро припорошені багаторічним брудом і явно лежали в цій схованці не один десяток років.
— Може, зерно старе?
