Несподівана знахідка під час реставрації: яку таємницю приховував фундамент старої дзвіниці

— Вона поруч зі мною. Не хвилюйся ти так. З нею поки все добре.

— Батьку, благаю, послухай…

— Ні, щеня, це ти мене послухай. Я прекрасно розумію, що це фінал. Я не виживший з розуму старий. Але йти з цього світу я збираюся виключно на своїх умовах. Не в наручниках і не під конвоєм спецназу. Ти мене розумієш?

— Просто відпусти Машу. Вона тут абсолютно ні до чого.

— Вона моя рідна внучка, плоть від плоті моя кров. Вона зобов’язана поїхати зі мною до самого кінця.

— Куди поїхати?

— …Туди, — у слухавці повисла зловісна пауза. — Ти прекрасно знаєш куди. Туди, де все ця велика справа почалася.

Якщо бажаєш попрощатися з нею, приїжджай негайно. Але тільки один. Без цього паршивого робочого. І без своїх лягавих псів. Інакше…

— Я все зрозумів.

— От і розумниця, хороший хлопчик.

Зв’язок різко обірвався.

Громов ударив по гальмах, і важкий джип зі свистом зупинився прямо посеред порожньої вулиці.

— Де це місце? Де все почалося? — зажадав відповіді Олексій.

Поліцейський мовчав кілька довгих секунд, збираючись із думками. Потім глухо промовив:

— Стара мисливська заїмка. У глухому лісі, кілометрах у двадцяти від міста.

Мій дід побудував її ще в шістдесятих роках. Ми з батьком частенько їздили туди в моєму дитинстві. Рибалили, ходили на полювання. Я був упевнений, що він давно продав цю халупу, але…

— Але саме там він здійснював свої криваві справи.

— Так. У його щоденнику був детальний опис цього місця. Заїмка стоїть на самому березі озера. Навколо глухий, непрохідний ліс. До найближчого житлового села кілометрів сім буде. Там ніхто нічого не почує.

Морозов дістав свій гаджет.

— Потрібно терміново телефонувати слідчій Козловій. Викликати групу швидкого реагування. Нехай спецназ бере його.

— Ні! — Громов мертвою хваткою вчепився в його руку. — Він зашкодить моїй Маші. Ти зовсім не знаєш мого батька. Він ніколи не блефує.

— А якщо ти приїдеш туди один? Що тоді буде? Він холоднокровно розправиться з вами обома.

— Цілком можливо. Але так у нас хоча б буде примарний шанс. Якщо він помітить мигалки поліції, шансу не буде взагалі.

Олексій свердлив його важким поглядом. Ця людина довгих вісім років покривала безжального серійника. Через його злочинне мовчання болісно загинули ні в чому не винні жінки. Але прямо зараз перед ним сидів збожеволілий від горя батько, готовий ризикнути власним життям заради порятунку доньки.

— Я їду туди разом з тобою, — відрізав хлопець.

— Він ясно сказав: я повинен бути один.

— Мені начхати на його умови. Ця справа стосується і мене теж. Моя вбита сестра — одна з його жертв. Я маю повне моральне право подивитися цій тварі в очі.

Громов болісно вагався, але в підсумку кивнув на знак згоди.

— Ладно, чорт з тобою, але вогнепал у мене тільки один. Мій табельний пістолет. Ти взагалі коли-небудь стріляв у людей?