Останнє послання: таємниця записки, знайденої в лікарняному коридорі

— Суддя строго подивилася на незнайомку та її супутника.

— Мамочко! — Яна вирвалася з рук працівниці опіки і кинулася до неї. — Ти прийшла, ти ж обіцяла!

— Як це, мамочко? — Суддя замерла з відкритим ротом. — Мати ж мертва.

— Цю жінку якраз і пред’явлено свідоцтво про смерть, — пробурчав пристав на вході.

— Але як це? — Суддя ковтнула води. — Добре, розповідайте, даю вам п’ять хвилин.

— Ваша честь, мала місце спроба вбивства й шахрайство, — сказав Павло. — Думаю, варто покликати і поліцію. А справа про опіку втрачає сенс, бо матір жива, дівчинка не сирота.

— Так, розповідайте, ведеться відеозапис, — мовила суддя.

І Павло заговорив, ніби досвідчений адвокат. Одне за одним спливали докази причетності до злочинів чоловіка Аліси, його коханки й лікарів лікарні. У Павла були численні дані про фальсифікації в картках пацієнтів. Суддя слухала уважно, не перебиваючи. Яну тимчасово залишили в притулку. Але після тесту ДНК потреба доводити особу відпала.

Алісі відновили документи. Суд розглянув справу про визнання смерті недійсною в особливому порядку — резонансне провадження. Андрія після арешту в парку вже не випустили. Аліса подала на розлучення. Та найстрашнішим для її колишнього чоловіка було не лише те, що він втратив усе. Головним стало звинувачення у великому страхувальному шахрайстві. У в’язниці Андрія чекали приятелі його кредиторів. Перспективи були вкрай жалюгідні.

Аліса нарешті повернулася в свою квартиру разом із донькою. Бізнесу вже не було, та й роботи особливої не. Життя довелося починати майже з нуля. Оскаржити угоду про продаж пекарні не вийшло. Але це було краще, ніж те, що сталося з Зої. Вона знову помилилася із дозою. Жінка так і не прийшла до тями повноцінно: мозок прокинувся, а тіло залишилось повністю паралізованим. Вона не могла говорити. І відтепер жила в матері в віддаленому селі, стала глибоко інвалідом, замкненою в неживому тілі. Її сина віддали під опіку до бабусі разом із Зоею.

А от у житті Павла сталися зміни. Одного дня в двері його квартири постукав чоловік. На порозі стояв Єгор Висоцький.

— Докторе, не тримайте зла, — почав він. — Я все усвідомив. Просіть, чого бажаєте.

— Із чого така ласка? — не зрозумів Павло.

— Та ви ж попередили про замах. А я дивлюся на цю Зою і розумію: на її місці міг опинитися я, — мовив Висоцький. — Тож давай без образ. Я забираю свою вимогу про хабар, а також компенсую незручності.

— Я хочу знову оперувати, — відповів Павло.

— Без проблем. Готуйся, все буде, — мовив Єгор. — Ти мені тепер майже як брат.

— Але компенсація потрібна не лише мені, — сказав Павло. — Алісі треба повернути пекарню.

— Хмм. Чесно кажучи, стару вже з землею зрівняли, — пожал плечима Висоцький. — Але дам грошей. Самі розберетесь.

Павло сперечатися не став. Було зрозуміло: ця людина звикла вирішувати питання лише одним способом. Він просто мовчки кивнув. Ввечері вони втроєм з Яною вже шукали приміщення для купівлі. Було ясно: це буде нове, сімейне підприємство.

Шлюб теж не забарився. А вже за рік, коли Павло став заступником завідувача відділення, а Аліса — власницею популярної пекарні, УЗД показало дві зароджі.