Перед поїздкою до Дубая я побачила, як чоловік нишком сховав підозрілий пакунок серед моїх речей

Яна заплакала вже без колишньої люті. У її голосі чулося відчай людини, яка зрозуміла неминучість покарання. Богдан же ніби змалішав: плечі опустилися, погляд прилип до стільниці. Кілька місяців він вважав дружину довірливою й нездатною помітити те, що відбувається за межами її робочого кабінету, забувши, що саме вона створила справу, якою він тепер керував.

Слідчий підсумував спокійно й жорстко. Запис підтверджував, що Богдан навмисно поклав заборонену речовину в багаж дружини, а Яна забезпечувала йому прикриття. Те, що Оксана перенесла предмет, не робило затриманих невинними й не знищувало зафіксованого умислу. Після цього він розпорядився запросити свідка до спільної кімнати.

Оксана увійшла повільно, усе ще зберігаючи вираз приголомшеної жінки, але крок її був твердим. Вона сіла навпроти чоловіка й уперше після огляду подивилася йому просто в очі. Любові там більше не залишилося. Богдан не витримав її погляду й відвернувся.

— Майже десять років я довіряла тобі, — тихо сказала Оксана. — Передала керівництво своєю компанією, підтримувала твої рішення й вірила кожному поясненню. А ти вирішив віддячити мені в’язницею, щоб забрати те, чого ніколи не створював. Невже чужі гроші вартували для тебе більше за моє життя?

Відповіді не було. Губи Богдана сіпнулися, але ні виправдатися, ні попросити пробачення він не зміг. Оксана провела пальцем по щоці, ніби стираючи останню сльозу, і її обличчя змінилося. Замість розгубленої дружини перед присутніми постала зібрана керівниця, звикла відповідати за наслідки своїх рішень.

— На записі видно і мою дію, — рівно звернулася вона до слідчого. — Я виявила у власному багажі предмет, який Богдан сховав потай. Якби я здійняла тривогу в залі, він міг би все заперечити, загубитися в натовпі або спробувати знищити доказ. Я перенесла коробку до спільниці, щоб під час огляду вона залишилася поруч із тими, кому належала.

Слідчий зауважив, що рішення було вкрай ризикованим. За іншого розвитку подій воно могло обернутися проти Оксани, але відеозапис однозначно показував початковий умисел і послідовність дій. Тому її визнали потерпілою та свідком, а не учасницею злочину.

Оксана відкрила сумочку й дістала щільну темну теку. Поклавши її на стіл, вона помітила, як Богдан підвів голову, а Яна перестала плакати. У їхніх очах з’явився новий страх: обоє зрозуміли, що дружина директора прийшла до аеропорту підготовленою значно краще, ніж вони припускали.

— Знайденою коробкою справа не вичерпується, — сказала Оксана. — У спроби прибрати мене була причина, і докази цієї причини лежать тут…