Півтора року ми спонсорували господарство свекрухи, а все м’ясо забрав девер. Сюрприз, який чекав матір чоловіка після моїх підрахунків

Абсолютно всю найбруднішу, фізично важку й відверто невдячну роботу покірно виконували безвідмовний Максим із вічно невдоволеною Оленою. Літня господиня лише лагідно, з неймовірною материнською ніжністю чухала величезного Гаврюшу за вушком, примовляючи ніжні слова. При цьому вона постійно й барвисто розповідала довгі, виснажливі казки про те, як неймовірно втомлюється тут за весь минулий тиждень.

У суворій реальності весь її щоденний, так званий важкий догляд зводився до двох найпростіших, не потребуючих зусиль фізичних дій. Їй треба було всього лише насипати трохи комбікорму з легкого пластикового відра й просто відкрити водопровідний кран із холодною водою. Воду вона, до слова, теж давно не носила у важких залізних відрах, дбайливо оберігаючи свою нібито хвору спину.

Дбайливий молодший син спеціально заради її повсякденного комфорту провів довгий, зручний гумовий шланг просто до об’ємної металевої поїлки. Довгих, болісних півтора року змучені молоді люди справно, як за суворим розкладом, приїздили на інтенсивну відгодівлю цього Гаврюші. За весь цей безкінечно розтягнутий час вони жодного разу не з’їздили в нормальну, заслужену відпустку на тепле море.

Будь-яка боязка спроба заговорити про відпочинок тут же присікалася на корені, бо Зінаїда Павлівна миттєво влаштовувала грандіозні істерики. Вона з надривом у голосі запевняла, що нещасна, кинута напризволяще тварина неодмінно й болісно загине без їхнього постійного нагляду. Вона навіть спеціально заради таких драматичних сцен придбала товстий, колючий зігрівальний пояс із натуральної собачої шерсті.

Одягнувши цей моторошний аксесуар, вона починала демонстративно й дуже голосно охкати, скаржачись на нібито зірвану непосильною працею спину. Хитра пенсіонерка з трагічним обличчям запевняла, що суворий лікар їй категорично й назавжди заборонив піднімати щось важче за маленьку горнятко чаю. При всьому цьому грандіозному спектаклі на своїх улюблених городніх грядках вона працювала без найменшої втоми від раннього ранку до пізнього вечора.

Однак на заповітну територію городу довірливу молодь принаймні не допускали, що було єдиним крихітним плюсом у цій ситуації. Справжня причина такої раптової й украй підозрілої городньої самостійності виявилася вельми прозаїчною й до болю образливою. Ні втомлений Максим, ні роздратована Олена ніколи в житті не бачили реальних, смачних результатів цієї наполегливої городньої праці.

Найбільше кулінарне диво, на яке вони могли сміливо розраховувати після важкого робочого дня, зводилося до жалюгідної порції овочів. Цю скромну тарілку свіжого салату з огірків і помідорів зазвичай подавали під час їхніх рідкісних хвилин відпочинку при кожному приїзді. А от абсолютно всі добірні, дбайливо вирощені овочі, великі коренеплоди й безкінечні ряди скляних закруток мали зовсім інший пункт призначення.

Усі ці неймовірні гастрономічні багатства акуратно пакувалися й вирушали просто до місткого багажника автомобіля старшого, улюбленого сина. Просити змученого молодшого ще й копирсатися в сирій землі було б верхом нахабства навіть для її безмежного, феноменального нахабства. Адже в такому разі зібраний багатий урожай за всіма законами справедливості довелося б ділити рівно навпіл між двома рідними братами.

Якщо говорити гранично відверто й спиратися на сухі математичні цифри, вся ця божевільна затія з ненажерливим бичком була абсолютно збитковою. Вона важким, непідйомним тягарем лягала на й без того суворо розпланований сімейний бюджет молодої, такої, що розвивається, сім’ї. Якщо ретельно скласти всі постійні витрати на дорогі корми, вітаміни й бензин, виходила вельми значна, лякаюча сума…