«Поки вона на роботі…»: дружина вирішила зустріти чоловіка в аеропорту, але замість обіймів почала таємне стеження

Анна Кравченко прокинулася того ранку з відчуттям легкого хвилювання, яке не покидало її з самого вчорашнього вечора. Роман мав повернутися з відрядження сьогодні, у п’ятницю, рейсом о третій годині дня. Зазвичай вона зустрічала його вдома після роботи, але вчора їй спало на думку зробити йому сюрприз і приїхати прямо в аеропорт. Романтично, несподівано, просто приємно.

Вони були одружені чотири роки, і, хоча побут поступово з’їдав романтику, Анна все ще вірила, що такі дрібниці можуть підтримувати вогонь у стосунках. За сніданком вона прокручувала в голові план. Робота — звичайна офісна рутина менеджера в торговельній компанії — не вимагала її присутності до самого вечора. Можна відпроситися десь о другій, встигнути в Бориспіль, стати біля виходу із зони прильоту з посмішкою і, можливо, з квітами. Роман любив, коли його зустрічали гарно.

Він узагалі любив увагу, компліменти, захоплення. Анна знала це і намагалася відповідати. Вона налила собі кави, відкусила бутерброд і подивилася на годинник. Восьма ранку. До виїзду в аеропорт залишалося ще шість годин. Треба було встигнути закрити всі робочі питання, щоб піти раніше без докорів сумління.

Анна швидко одяглася, вибравши світло-бежеві штани та білу блузку — строго, але елегантно. Нафарбувалася трохи яскравіше, ніж зазвичай, уклала волосся в м’які хвилі. Хотілося виглядати особливо гарно для Романа. В офісі ранок пройшов у звичному ритмі. Анна розбирала пошту, відповідала на дзвінки клієнтів, узгоджувала поставки з партнерами.

Колеги метушилися у своїх справах: хтось обговорював плани на вихідні, хтось скаржився на завантаженість. Анна працювала зосереджено, намагаючись не відволікатися на сторонні розмови. До полудня вона закрила всі термінові завдання, передала кілька документів колезі Ірині й підійшла до кабінету керівника. Ольга Вікторівна сиділа за своїм столом, занурена у вивчення якихось звітів.

Анна постукала у двері й увійшла. «Ольго Вікторівно, можна мені сьогодні піти раніше? Треба зустріти чоловіка з відрядження», — попросила вона, намагаючись говорити буденним тоном, щоб не показувати зайвого ентузіазму. Керівниця, жінка років п’ятдесяти, сувора, але справедлива, окинула Анну оцінювальним поглядом.

«Усі звіти здані?» — уточнила вона. «Так, усе готово. Якщо щось термінове з’явиться, я на зв’язку», — запевнила Анна. «Добре, йди. Тільки в понеділок щоб на дев’яту, без запізнень». «Звичайно, дякую». Анна швидко зібрала речі, попрощалася з колегами й вийшла з офісу.

На вулиці стояв теплий травневий день, сонце гріло приємно, легкий вітерець ворушив листя на деревах. Настрій був піднесений, майже святковий. Вона викликала таксі через додаток і попрямувала в бік аеропорту. По дорозі заглянула в мобільний додаток авіакомпанії: рейс йшов за розкладом, затримок не було.

«Чудово». Все складалося ідеально. Дорога до аеропорту зайняла близько години. Анна сиділа на задньому сидінні, дивилася у вікно на пейзажі, що проносилися повз, і думала про те, як зрадіє Роман, побачивши її в аеропорту. Він узагалі любив, коли його балували увагою. Останнім часом вони обоє були занадто зайняті роботою, майже не бачилися.

Розмови зводилися до побутових питань. Можливо, цей жест стане початком чогось нового, допоможе повернути близькість, яка кудись поступово вислизала. В аеропорт вона приїхала хвилин за сорок до прильоту. Зайшла в одну з кав’ярень у зоні очікування, купила собі капучино і круасан.

Сіла за столик біля вікна, звідки було видно табло з інформацією про рейси. Літак зі Львова, яким летів Роман, уже заходив на посадку. Анна допила каву, взяла сумку і попрямувала до виходу із зони прильоту. Народу було багато: п’ятниця, кінець робочого тижня, всі поспішали у своїх справах. Родичі зустрічали пасажирів з квітами й кульками, хтось тримав таблички з прізвищами, закохані обіймалися після розлуки.

Анна влаштувалася на лавці недалеко від скляних дверей, через які виходили пасажири. Звідси відкривався хороший огляд, вона точно не пропустить Романа. Літак приземлився вчасно. Тепер залишалося почекати хвилин двадцять п’ять, поки пасажири пройдуть всередину і заберуть багаж.

Анна дістала телефон, відкрила листування з Романом. Останнє повідомлення від нього прийшло вранці: