Помилка молодят: що насправді було в конверті, який теща вручила доньці після її образливого сміху

Вона сіла просто на сходинки під’їзду. Її світ, такий гарний, глянцевий, побудований на чужих грошах, руйнувався як картковий будиночок.

Увечері я повернулася додому. Втомилася як ніколи в житті. Але це була приємна втома. Я заварила собі свій улюблений чай з бергамотом, сіла в Михайлове крісло і ввімкнула тиху класичну музику.

І тут у двері почали дзвонити. Довго, настирливо, майже істерично. Я подивилася у вічко. На порозі стояли вони обоє — Олена і Стас. Олена в сльозах, Стас блідий і розгублений. Я не відчинила.

Вони почали стукати, кричати.

— Мамо, відкрий! Ганно Вікторівно, нам потрібно поговорити!

Я зробила музику трохи голосніше.

— Ти не можеш так з нами вчинити! Ти моя мати! — кричала Олена.

Я підійшла до дверей.

— Я була твоєю матір’ю, Олено, — сказала я тихо, але так, щоб вони почули. — До того дня, як ти посміялася над словами про прислугу. А тепер я ваш кредитор. Усі питання до мого адвоката.

Я почула, як Олена заридала вголос. Стас щось злісно прошипів. Потім їхні кроки стихли.

Я повернулася в крісло, взяла чашку з чаєм. Зовні йшов дощ, а у мене на душі вперше за довгий час було спокійно. Справедливість — це не помста. Це просто відновлення балансу. І сьогодні я цей баланс відновила.

Наступні кілька тижнів перетворилися для них на пекло. Їхні імена потрапили у світську хроніку, але не в розділ «шикарні весілля», а в розділ «скандали». Хтось із гостей злив історію про принизливий тост і подарунок тещі журналістам. Статті виходили з гучними заголовками: «Зять-альфонс і донька-зрадниця», «Як мільйонерка провчила невдячних дітей». Їхні друзі, які ще недавно пили на їхньому весіллі шампанське, тепер сахалися від них, як від прокажених. Ніхто не хотів бути замішаним у такій брудній історії.

Стас намагався знайти роботу, але його репутація була знищена. Звільнення за такою статтею в діловому світі столиці — це тавро на все життя. Жодна серйозна компанія не хотіла брати на роботу людину, яка так підставилася. Він ходив на співбесіди, але скрізь отримував ввічливу відмову.

Олена, яка звикла до розкоші, виявилася абсолютно не пристосованою до життя без грошей. Їй довелося з’їхати з лофту і перебратися в крихітну квартирку на околиці, яку їй на деякий час позичила одна з колишніх подруг із жалю. Вона намагалася влаштуватися на роботу, але без досвіду і з гонором її нікуди не брали. Їй, яка вважала себе світською левицею, пропонували місця продавця-консультанта або адміністратора в салоні краси. Для неї це було рівносильно смерті.

Вони дзвонили мені. Спочатку з погрозами, потім з благаннями.

— Ти зруйнувала моє життя! — кричав Стас у слухавку. — Я подам на тебе в суд за наклеп!

— Подавай, — спокійно відповідала я. — Мій адвокат буде радий зустрічі.

— Мамочко, пробач нас! — плакала Олена. — Ми були неправі. Ми все зрозуміли. Забери заяву. Відклич рахунок.

— Рахунок — це не заява, Олено. Це борг. І його доведеться повернути. До останньої копійки…