Повернулася додому раніше і застала свекруху в спальні за дуже підозрілим заняттям

— Давай винаймемо квартиру разом спочатку. Рік поживемо, подивимося, як буде. Якщо все добре, купимо щось своє.

Аліна погодилася. Це було розумно.

Минув рік. Вони справді підходили одне одному. Купили двокімнатну квартиру, оформили навпіл, усе за документами, чесно і прозоро. Одружилися скромно, без зайвих гостей. На весілля Аліна запросила тільки найближчих, Антон теж. Свекруха Антона, Галина Петрівна, жила в іншому місті і приїжджала раз на рік у гості на тиждень. Поводилася тактовно, не лізла в їхнє життя, не давала непроханих порад.

— Ви дорослі люди, самі знаєте, як жити, — говорила вона.

Після досвіду з Вірою Сергіївною це було як ковток свіжого повітря.

Одного разу Аліна випадково зустріла Дениса в торговому центрі. Він був з якоюсь дівчиною, молодою, років 25. Виглядав втомленим, постарілим. Побачив Аліну, зам’явся, хотів підійти, але вона просто кивнула і пройшла повз. Їй не було чого йому сказати. Те життя закінчилося.

Увечері вдома вона розповіла Антону про зустріч.

— І що відчула? — запитав він.

— Нічого, — чесно відповіла Аліна. — Абсолютно нічого. Ніби побачила незнайому людину.

— Це добрий знак, — посміхнувся Антон. — Значить, ти справді відпустила минуле.

І це була правда. Аліна більше не думала про той шлюб, про свекруху, про зраду. Вона побудувала нове життя, де не було брехні, маніпуляцій і контролю. Де була чесна, відкрита, надійна людина поруч. І власна квартира, в якій вона була господинею, а не гостею.

Іноді, проходячи повз старий будинок, де жила з Денисом, Аліна згадувала той день, коли повернулася додому раніше і почула розмову. Якби не та мігрень, якби не цей випадок, вона могла б дізнатися про борги набагато пізніше. Можливо, коли банк уже забрав би квартиру. Доля розпорядилася по-своєму.

А Віра Сергіївна повернулася до свого Дніпра. Аліна чула через спільних знайомих, що свекруха скаржиться всім на невдячну невістку, яка зруйнувала сім’ю. Аліна не виправдовувалася. Ті, хто знав правду, розуміли. Решті пояснювати було марно. Головне, що тепер, засинаючи у своїй квартирі поруч з Антоном, Аліна почувалася в безпеці. Ніхто не втручався в її життя, не брехав їй, не крав її гроші. Це було безцінно. Це було щастям.