Право на таємницю: чому деякі приміщення краще назавжди залишати зачиненими.
Мисливці були в сум’ятті, не знаючи, чи варто вірити цим жахливим одкровенням. Але наступна подія остаточно переконала їх у правдивості слів підземного вартового. Десь глибоко в надрах комплексу зародився новий, цілком нелюдський звук.
Пролунав важкий, пронизливий металевий скрегіт, що свідчив про рух величезної конструкції внизу. Одразу після цього завив короткий сигнал, схожий на сирену старої системи оповіщення, і знову запала тиша. Чоловік за дверима зриваючись на шепіт наказав їм негайно рятуватися втечею.
Його тремтячий голос повідомив про раптовий запуск давно вимкненої системи безпеки. За його словами, присутність людей зовні могла спровокувати прибуття інших, значно небезпечніших гостей. Мисливці почали поспіхом відступати, коли один із них помітив ще одну важливу деталь.
У кам’яній стіні, трохи збоку від входу, містилася невелика металева панель. Вона була майже повністю прихована під товстим шаром багаторічного моху. Мисливець обережно розчистив знахідку лезом похідного ножа, відкривши ряди старих кнопок.
Це виявилася класична контрольна панель для введення коду доступу. Наймоторошнішим відкриттям стало тьмяне світіння одного з індикаторів на цій запиленій консолі. Це незаперечно доводило наявність стабільного джерела електроенергії в глибині комплексу.
Секретний бункер не просто існував у режимі консервації, він перебував в активному стані. Група усвідомила, що приховувати таку масштабну знахідку від влади стає небезпечно. Наступного дня вони вирушили до районного центру, де містилися архіви й адміністрація.
У кабінетах чиновників мисливці показали відзняте відео й докладно розповіли про табличку «Об’єкт 14» і загадковий голос. Спершу їхню розповідь сприйняли з неприхованим скепсисом і недовірою. Потім один літній співробітник попросив залишити копію матеріалів і надовго пішов до сусіднього кабінету.
Повернувшись за пів години, цей чоловік виглядав украй стривоженим і блідим. Він підтвердив наявність короткої згадки про Об’єкт 14 у старих архівних реєстрах, але без жодних технічних подробиць. Відомо було лише те, що наприкінці вісімдесятих комплекс екстрено передали у відання Міністерства оборони.
Після цієї процедури передачі абсолютно всю інформацію про об’єкт вилучили з відкритих джерел. Цих мізерних даних вистачило, щоб зрозуміти масштаб їхнього випадкового відкриття. Вони натрапили на щось, офіційно стерте з лиця землі урядовими структурами.
Саме режим найсуворішої таємності пояснював відлюдне розташування входу в дикій скелі. Мисливці покинули адміністративну будівлю з важким передчуттям фатальної помилки. Їхні побоювання підтвердилися того ж вечора, коли неподалік від їхнього дому припаркувався підозрілий автомобіль.
То була темна машина без державних номерних знаків із силуетом людини в салоні. Транспортний засіб не рушав із місця, а його водій просто мовчки спостерігав. Уранці група ухвалила ризиковане рішення повернутися до загадкової скелі востаннє.
Тепер ними рухала не дозвільна цікавість, а щире занепокоєння долею замкненого чоловіка. Вони йшли лісом швидким кроком, намагаючись не порушувати тишу розмовами. Але, вийшовши на галявину перед скелею, їхні серця водночас стиснулися від лихого передчуття…
