Пророцтво в дорозі: незнайомка попередила не пити воду з рук близьких, і Катя вчасно її послухалася

Решта вечора минула без пригод, а вранці Катерина приступила до реалізації задуманого. Дорога до селища Соснівка, де жили батьки, здавалася нескінченною. Старенький седан впевнено поглинав кілометри. Двірники змахували дрібну мряку, але на душі згущувалися хмари, набагато темніші за ті, що висіли над трасою.

— Ти як? — Андрій на секунду відірвав погляд від дороги і тактовно перейшов на «ти».

— Боюся не встигнути, — зізналася Катерина. — Тато у мене людина слова. Якщо він вирішив, що потрібно допомогти, вже міг домовитися з рієлтором.

— Ми встигнемо. Спокійно, але твердо, — сказав Андрій. — Головне — не панікувати. Ми просто приїхали в гості.

Коли машина пригальмувала біля знайомих зелених воріт, Катя буквально злетіла на ґанок і відчинила двері на веранду. Теплий запах пирогів з капустою, який завжди асоціювався з дитинством і безпекою, сьогодні віддавав гіркотою. У вітальні за круглим столом сиділи її батьки. Ольга Миколаївна та Петро Сергійович виглядали розгубленими й постарілими. Навпроти них сиділа Тамара Сергіївна, мати Ігоря. Вона тримала руку Ольги Миколаївни у своїх долонях і заглядала їй в очі.

— Олю, рахунок йде на години. — Голос свекрухи тремтів від награного трагізму. — Мій хлопчик згасає. Лікарі в Ізраїлі готові прийняти, але потрібна передоплата. Я свою дачу вже виставила, але ви ж знаєте, це копійки. Вся надія на цей будинок.

— Мамо, тату! — Катя увірвалася в кімнату.

Усі обернулися. Ольга Миколаївна сплеснула руками. На її очах блищали сльози.

— Катрусю, донечко! А нам Тамара Сергіївна сказала, що ти на роботі, не можеш вирватися.

— Катю? — Свекруха на секунду напружилася. — Дитинко, ти приїхала. Як там Ігорьок?

— З Ігорем все гаразд, — жорстко сказала вона, підходячи до столу. — Мамо, тату, нічого не підписуйте. Ніякого продажу будинку не буде.

У кімнаті запанувала тиша. Петро Сергійович насупився. Поправив окуляри.

— Доню, ти що таке кажеш? Ігор у біді. Ми з матір’ю вирішили, переїдемо в двокімнатну в передмісті. Нам багато місця не треба. Головне — врятувати зятя.

— Немає ніякого порятунку! — Катя майже кричала. — Це все брехня, Ігор…

— Що Ігор? — перебила її Тамара Сергіївна, підводячись. — Хочеш сказати, мій син прикидається? Що він від хорошого життя схуд на десять кілограмів або просто так лежить пластом? Я розумію, ти втомилася. Тобі важко доглядати, але кидати чоловіка в такий момент…

— Тамара Сергіївна права, Катрусю, — схлипнула Ольга Миколаївна.

— Мамо, це ваш дім! — Катя відчувала, що її заганяють у кут. Вона не могла прямо зараз викласти всі карти на стіл. У неї не було доказів, тільки слова, які проти сліз матері виглядали жорстоко.

Андрій зробив крок уперед, поклавши руку на плече Каті.

— Добрий день! — Його спокійний бас трохи розрядив істерику. — Я Андрій, колега Катерини. Ми приїхали, тому що виникла юридична проблема. Документи на будинок. Там помилка в кадастровому номері. Якщо зараз почати угоду, її заблокують, а рахунки заморозять на півроку. У підсумку гроші зависнуть.

Це була блискуча імпровізація. Петро Сергійович, людина старої закалки, що боїться бюрократії як вогню, насторожився одразу ж.

— Яка помилка? Ми ж усе перевіряли 10 років тому.

— Нові нормативи! — не моргнувши оком, брехав Андрій. — Потрібно переміряти ділянку. Це займе тиждень, не більше. Але зараз підписувати нічого не варто. Ви втрачаєте і будинок, і гроші, і час.

Тамара Сергіївна подивилася на Андрія з підозрою. Але сперечатися з юридичними тонкощами не могла. А потім свекруха якось разом змінилася в обличчі. Злість пішла. І на долю секунди в її погляді промайнуло щось дивне. Жаль. Переляк. Вона важко зітхнула і почала збирати зі столу якісь папери.

— Добре, — сказала Тамара Сергіївна несподівано мирно. — Раз так, ну, міряйте свою ділянку.

Коли свекруха проходила повз Катю до виходу, вона раптом зупинилася і, стишивши голос так, щоб не чули батьки, прошепотіла:

— Біжи, поки не пізно.

Катерина остовпіла.

— Що? Ви все знаєте?

— Я знаю свого сина. — Тамара Сергіївна виглядала глибоко нещасною жінкою. — Він завжди брав те, що хотів. Бережи себе.

Свекруха вийшла. Катя залишилася стояти посеред вітальні. Значить, мати Ігоря знала, що він шахрай, але тим не менш допомагала йому. Тому що боялася? Або тому що материнський інстинкт був сильнішим за совість?

Зворотна дорога пройшла в мовчанні. Катя обмірковувала слова свекрухи. Андрій давав їй час прийти до тями. У місто повернулися до третьої години дня. План був готовий.

— Я зайду через десять хвилин після тебе, — інструктував Андрій біля під’їзду. — Скажеш чоловікові, що викликала майстра по вентиляції. Нібито сусіди скаржаться на запах. А я швидко все поставлю.

Вона піднялася в квартиру. Ігор лежав на дивані, втупившись у телефон. Побачивши дружину, звично застогнав.

— Ну що, підписали? Коли гроші-то будуть? — Чоловік навіть не поцікавився, як вона доїхала.

— Ні, Ігорю. — Катя намагалася говорити рівно. — Там проблеми з документами. Кадастрова помилка. Тато буде переоформляти. Це займе десь тиждень.

— Тиждень? — Ігор підскочив на дивані, забувши про хвору спину. Але тут же схаменувся і впав назад. — У мене кожен день на рахунку. Ви спеціально це робите?

— Я роблю все, що можу. Перестань скаржитися. До речі, зараз майстер прийде, буде перевіряти витяжку.

У двері подзвонили. Андрій у синьому комбінезоні та кепці, з валізкою в руках виглядав як справжній робітник ЖЕКу.

— Вентиляція, перевірка тяги, — буркнув він, не дивлячись на Ігоря.

Поки Катя відволікала чоловіка розмовами про ліки, гість пройшовся по квартирі. Спальня, вітальня, кухня. Три датчики диму були непомітно замінені на точно такі ж, але з сюрпризом всередині.

— Тяга слабка, але жити можна, — резюмував майстер через двадцять хвилин. — Розпишіться у відомості.

Йдучи, він непомітно підморгнув Каті.

А ввечері вона сказала чоловікові, що у неї нічна зміна, потрібно розгрібати звіти. Насправді ж Катя сиділа в машині Андрія, припаркованій у сусідньому дворі. На екрані планшета світилася чорно-біла картинка їхньої вітальні.

— Дивись, — Андрій вказав на екран. — Здається, почалося.

Двері відчинилися. У Жанни, судячи з усього, були свої ключі. Подруга увійшла в квартиру по-хазяйськи, не роззуваючись. Ігор, який щойно лежав при смерті, схопився з дивана назустріч їй. Він підхопив дівчину на руки і впився в її губи довгим жадібним поцілунком. Катя відвернулася, відчуваючи, як до горла підступає нудота. Бачити це на власні очі було в сто разів болючіше, ніж просто здогадуватися.

— Не дивись, — м’яко сказав Андрій. — Звук пишеться, і цього достатньо.

— Ні, я повинна це бачити. — Катя змусила себе повернутися до екрану.

Ігор відпустив Жанну, підійшов до бару і дістав пляшку дорогого коньяку. Того самого, який Катя берегла на ювілей батька.

— Ну що, зайка, за успіх? — Чоловік розлив напій по келихах. — Хоча ця квочка сказала, що з будинком заминка. Тиждень чекати.

— Тиждень? — Жанна насупилася, сідаючи в крісло Каті. — Це погано. Костянтин нервує. Хоче свою частку зараз. Слухай, може прискоримо процес?

— Та куди вже швидше. — Ігор зробив великий ковток. — Я і так зображую мученика 24 на 7. Ноги затікають лежати.

У машині запанувала гробова тиша. Катя сиділа, дивлячись в одну точку. Всередині була порожнеча, дзвінка, холодна, ніби арктичний лід.

— Вони не люди, — прошепотів Андрій. — Ось так просто списувати людину з рахунків…

Наступного дня Катя навмисно стояла на тій самій зупинці, де бачила ворожку. Вона чекала дві години. Нарешті, з автобуса, що під’їхав, вийшла знайома постать у старому пальті. Провидиця щось бурмотіла собі під ніс, наче відмахувалася від невидимих мух.

— Галино? — Катя перегородила їй шлях.

Жінка підняла на неї каламутні очі.

— А, це ти. Квітку-то полила?

— Полила. Вона майже висохла.

Ворожка раптом перестала кривлятися. Обличчя її розгладилося, погляд став ясним і втомленим. Вона озирнулася по сторонах, переконалася, що ніхто не слухає, і сказала нормальним, людським голосом:..