Прихований мотив: день, коли маски було скинуто просто за обіднім столом
Минули вісімнадцяті уродини, а потім дівчина відсвяткувала й дев’ятнадцятий день народження, усе так само існуючи пліч-о-пліч із Глафірою й терплячи її нескінченні докори. Абсолютно всі хатні клопоти хитра тітка переклала на крихкі дівочі плечі. Від раннього ранку до пізньої ночі Люба працювала по господарству: прибирала, готувала, прала й мила підлогу.
Лінива співмешканка відмовлялася навіть дійти до продуктового кіоску, хоч до нього було всього кілька сотень метрів. Щоразу вона посилала по випічку втомлену племінницю, яка ненавиділа ці доручення всією душею. Власник торгової точки, він же незмінний продавець Олексій Михайлович, прозваний місцевим олігархом, незмінно проводжав юну клієнтку хтивим поглядом і відпускав сальні жарти.
Чоловіка зовсім не бентежила солідна різниця у віці, адже йому перевалило за сорок два, а Любі було лише дев’ятнадцять. З кожним візитом він кидав дедалі дивніші й недвозначні натяки. «Твої будні навряд чи назвеш солодкими», — із загадковою усмішкою промовляв нав’язливий торговець. «Але я можу додати в них цукру, хочеш?»
Горда красуня лише похмуро дивилася на нього спідлоба й поспішала піти. Услід їй завжди долинав єхидний смішок задоволеного комерсанта. Та одного разу продавець перевершив сам себе, приголомшивши юну відвідувачку зовсім немислимою заявою.
«Стань моєю законною дружиною», — палко випалив він, не зводячи з обраниці палаючих очей. «Гори для тебе зверну, з ніг до голови золотом обсиплю». При цьому залицяльник стрімко вискочив із-за прилавка, картинно бухнувся навколішки й міцно схопив дівчину за ноги. Тієї ж миті дзвінкий ляпас остудив запал невдалого Ромео.
«Божевільний!», — скрикнула втікачка, квапливо відступаючи від Олексія Михайловича. «Не смій до мене наближатися й залиш мене в спокої!» Найбільше в цій дикій ситуації лякало те, що власник кіоску виголошував свої промови, будучи абсолютно тверезим. Його погляд лишався чистим і чесним, без жодного натяку на обман чи глузування.
Усвідомлення того, що кіоскер міг серйозно закохатися й вирішити взяти її за дружину, приводило юну дівчину в непідробний жах. Прибігши додому, вона в подробицях розповіла про все тітці, але та лише скривила губи в неприємній усмішці. «Стрибати від щастя маєш», — прохрипіла вона, рівно погойдуючись у старому кріслі.
«Наш Лешко-олігарх забезпечений і характер має цілком стерпний», — повчально вела далі родичка. «Таке поєднання — велика рідкість, тож вважай, що витягла щасливий квиток». Почувши таке, племінниця ледь не задихнулася від праведного обурення, а в її очах спалахнув лютий вогонь.
«Тільки цього ще бракувало!», — обурилася дівчина, стискаючи кулаки. «Цей лисіючий старий — викапана облізла пацюка». Почувши у відповідь лише розкотистий регіт, розгнівана Люба вилетіла за двері й помчала геть із двору.
«Тоді виглядай свого казкового принца», — їдко кинула їй услід Глафіра. «Він, певно, вже скаче сюди на своїй кульгавій шкапі». Відстань до лісової хатини втікачка здолала на одному подиху, ніби втікала від зграї голодних вовків.
Опинившись біля порослої мохом дерев’яної будівлі, дівчина важко опустилася на лавку й закинула голову. Небесною гладдю повільно пливли пухнасті хмари. Легкий вітер гнав їх кудись дуже далеко, і Любі відчайдушно захотілося вирушити в путь разом із ними.
Поринувши в мрії, вона непомітно задрімала, але раптом прокинулася від моторошно гучного крику. Слухачка не на жарт перелякалася, адже людей поблизу бути не могло, та й видати подібні звуки людині було не під силу. Той зойк здавався неймовірно надривним і просякнутим жалістю.
Невідома істота то глухо стогнала, то зривалася на пронизливий вереск. У густіючих сутінках ця звукова палітра здавалася особливо моторошною й тужливою. Дівчина сиділа ні жива ні мертва, дослухаючись до цього тужливого, сповненого вселенської скорботи поклику мешканця хащі. Нарешті плач стих, але невдовзі вдалині почувся шерех і гучний тріск ламаних кущів…
