Прихований потенціал: чому інколи варто ризикувати й купувати занедбані ділянки
Тепер тут височів сучасний і потужний насосний комплекс, який безперебійно забезпечував чистою водою не лише нове виробництво, а й усю округу. «А знаєте, що я найголовніше зрозумів за цей божевільний місяць? Справжнє багатство полягає не в тому, скільки в тебе грошей на рахунку, а в тому, скількох простих людей ти можеш зробити по-справжньому щасливими».
Анна міцно взяла його за руку: «Мій любий дідусь був би безмежно радий почути від тебе ці слова. Він же все своє життя щиро мріяв, щоб його унікальне відкриття принесло реальну користь людям, а не потрапило до брудних рук безсовісних шахраїв». За рік щасливий Сергій Волков стояв на просторому балконі свого нового будинку, збудованого на тій самій ділянці, яку колись відчайдушно купив за 10$.
Унизу діловито шуміло масштабне будівництво: ударними темпами зводився величезний завод із виробництва питної води «Джерело Петрова». Село за цей час змінилося просто до невпізнання: з’явилися рівні нові дороги, гарно відремонтовані будинки, сучасна школа й чудово обладнана лікарня, які щедро фінансувалися з доходів зростаючого підприємства. Молодь, яка раніше масово виїжджала до великих міст, із радістю повернулася додому, адже з’явилися чудові робочі місця з доброю зарплатнею.
«Дивись, — Анна щасливо вказала на групу дітей, які весело гралися біля гарного фонтану, збудованого на місці першого історичного виходу артезіанської води. — Вони навіть не уявляють, що їхні втомлені батьки колись тяжко носили воду відрами зі старого колодязя». «Зате це прекрасно уявляють наші майбутні діти», — Сергій ніжно обійняв свою вродливу дружину.
Вони скромно, але весело побралися через пів року після остаточної перемоги в суді над Лебедєвим. «Вони знатимуть цю дивовижну історію напам’ять від початку до кінця». У великому будинку несподівано пролунав дзвінкий дитячий плач: їхній маленький син Іван, названий на честь мудрого старого Петрова, прокинувся після довгого денного сну.
«Піду до нього», — Анна дбайливо попрямувала вглиб будинку. «А я поки що піду й перевірю, як ідуть справи на заводі, — Сергій по-діловому глянув на дорогий годинник. — Сьогодні ми урочисто запускаємо нову автоматизовану лінію».
Він бадьоро спустився вниз і неквапно пройшовся великою доглянутою територією підприємства. Робітники тепло віталися з ним як зі старим добрим другом, а не як із суворим і далеким начальником. Таку щиру атмосферу довіри створити було набагато важче, ніж просто збудувати весь цей бетонний завод.
Біля нової адміністративної будівлі на нього вже чекав сяючий Морозов, який після гучного викриття корупційної схеми заслужено отримав підвищення й став головним державним інспектором області з водних ресурсів. «Миколо Степановичу, якими долями?» — радо привітався Сергій. «Виключно добрими: профільне міністерство повністю схвалило вашу пропозицію щодо створення зразкового державно-приватного виробництва»…
