«Рідні виставили його за двері, а тепер кусають лікті: на що він перетворив будинок за 5 доларів

Вони зовсім не розуміли, навіщо він вирішив поодинці возитися з такою безнадійною, проклятою розвалюхою, яку простіше було спалити дотла. Але поступово, день за днем, їхнє насторожене, холодне ставлення почало змінюватися на набагато краще. Місцеві жителі на власні очі побачили його неймовірну, майже фанатичну працьовитість і щиру людську наполегливість.

Стара Марія Іванівна, що жила неподалік, почала час від часу приносити забрудненому в сажі хлопцеві тарілку наваристого, гарячого домашнього борщу. Для Дмитра, який звик роками харчуватися мізерною сухом’яткою, цей простий суп здавався справжньою їжею богів. Сусід Василь, пройнявшись глибокою чоловічою повагою до юного трудівника, безоплатно підігнав свій трактор і допоміг привезти важкі соснові колоди.

Місцевий тесляр дядя Коля став приходити вечорами з власним чемоданчиком інструментів і безкоштовно вчити його тонкощам столярної майстерності. Минали довгі, наповнені будівельними клопотами місяці, і занедбаний будинок почав буквально оживати на очах у всієї здивованої сільської округи. Дмитро працював до повного фізичного виснаження, поєднуючи пильне міське будівництво з вечірньою працею над своїм житлом при світлі тьмяної лампи.

Його молоді руки швидко вкрилися грубими, жорсткими мозолями, спина постійно нила, але він навіть не думав зупинятися на досягнутому результаті. Кожна нова прибита дошка, кожне засклене вікно і відремонтований кут ставали для нього колосальною, п’янкою особистою перемогою. У процесі цієї важкої творчої роботи відбувалося справжнє, невидиме оку диво: він відновлював не просто старий, згнілий будинок.

Він, немов по цеглинці, відновлював самого себе, свою зранену психіку і свою втрачену, розтоптану віру в справедливе життя. Через рік щоденної, фанатичної праці стара будівля стала абсолютно невпізнанною, перетворившись на акуратне, тепле і напрочуд затишне житло. Дах був надійно перекритий новими покрівельними листами, а всі вікна ретельно запінені та утеплені до майбутніх суворих зим.

Нові, масивні вхідні двері тепер впевнено трималися на свіжих петлях, зачиняючись із приємним, глухим клацанням. Усередині Дмитро своїми власними руками майстерно зробив усі необхідні базові меблі: добротний обідній стіл, широкі лави та зручне ліжко. Він повністю відновив і заново поштукатурив стару піч, тому тепер у невеликих кімнатах пахло дровами, що горять, і було дуже тепло.

Внутрішні дерев’яні стіни хлопець акуратно покрив свіжим шаром глини з соломою, після чого освіжив їх сяючою білосніжною побілкою. Будинок став по-справжньому затишним, світлим і живим, але найприголомшливіше перетворення сталося з самим молодим господарем. Той озлоблений, наляканий життям чотирнадцятирічний хлопчик назавжди зник, поступившись місцем сильному, спокійному і впевненому в собі чоловікові.

Він блискуче навчився не тільки віртуозно будувати будинки, а й вибудовувати теплі, щирі стосунки з людьми, що його оточують. Жителі села тепло прийняли його у свою дружну громаду як абсолютно рідну людину, високо оцінивши його відкриту доброту. Він часто і абсолютно безкорисливо допомагав одиноким пенсіонерам наколоти дров, скопати грядки або полагодити зірвані негодою дахи.

Крім того, він з величезним задоволенням збирав у себе у дворі місцевих хлопчаків і вчив їх безпечно працювати з ручними інструментами. З приходом першої довгоочікуваної весни в статусі повноправного домовласника, він перекопав запущену землю і розбив великий, рівний город. З величезною любов’ю і неприхованою надією на майбутнє Дмитро посадив кілька молодих фруктових дерев: яблуні, вишні та груші.

Спекотного літа працьовитий господар красиво пофарбував дерев’яний фасад свого оновленого житла в приємний небесно-блакитний колір. Насталою золотою осінню він благополучно добудував невелику відкриту веранду, де можна було вечорами сидіти з гарячою чашкою трав’яного чаю. Його доглянутий будинок з часом перетворився на справжній, відчутний символ світлої надії для всіх місцевих жителів.

Сусіди часто з теплою посмішкою вказували на ділянку Дмитра, обговорюючи між собою, які чудеса можна створити працьовитими руками. Через два роки в їхню тиху Соснівку несподівано приїхала телевізійна група центрального каналу для зйомок великого документального сюжету. Дізнавшись від місцевих дивовижну історію хлопця, який купив руїни за безцінь, столичні журналісти відразу захотіли взяти у нього інтерв’ю….