Секрет Анжели: чому невістка спокійно дивилася, як свекруха грабує полиці

Василь Адамович, сусід Анжели по дачі, людина спостережлива, колишній військовий, прапорщик у відставці, як він сам любив казати, з глибоким почуттям справедливості в крові. Хоча свою дачу в колишні часи він будував руками солдатів і, напевно, з тих будматеріалів, які вдалося взяти там, де вони погано лежали. Того дня він неспішно порався на своїй ділянці, чекаючи на приїзд онуків і дітей, збирав малину.

Була субота, і ранок видався сонячним. У повітрі пахло свіжоскошеною травою і чимось домашнім, затишним, якраз тим, що й робить дачне життя справжнім щастям. Але щастя це було не для всіх.

Василь Адамович присів на лавку під розкішною яблунею трохи відпочити і раптом почув якийсь підозрілий шум з боку ділянки Анжели. Анжела була молодою, енергійною жінкою, яка нещодавно з чоловіком купила сусідню ділянку, і вони вже прославилися на весь дачний кооператив своїм господарським підходом. Банки з огірками та варенням у неї стояли, як солдати на параді, а город був, як картинка з журналу «Сад і город».

Все чистенько, гарно, акуратно, просто як у казці. Василь Адамович прислухався. Він знав, що сьогодні Анжела з чоловіком не приїдуть. Вони попередили його про це.

«І хто ж тоді вовтузиться на їхній дачі?» — подумав він. Підійшовши ближче до паркану, він завмер від подиву.

Двері в будинку були відчинені навстіж, а всередині господарювала якась повненька, з обличчям базарної торговки жінка років шістдесяти. Вона, як справжній мародер, згрібала з полиць банки з консервацією, пхала їх у дві величезні сумки і щось бурмотіла собі під ніс. Василь Адамович трохи поспостерігав за цим, а коли зрозумів, що відбувається, кашлянув навмисне голосно.

— Жінко, а я дико перепрошую, ви що тут господарюєте?