Сестра залишила мені листа перед загибеллю. Рядки, що змусили мене тікати з власного похорону
Ця несподівана, колись безумно жадана новина про повний, нищівний крах колишнього чоловіка, на її власний великий подив, не викликала в Наташі ні злорадного тріумфу, ні навіть крихітної, миттєвої жалості, а лише глуху, цілковиту байдужість. Одного з прекрасних, неймовірно сонячних травневих днів вона принесла великий, пухнастий букет своїх улюблених польових ромашок на доглянуту, акуратно зарослу зеленою весняною травою могилу своєї бідної, передчасно загиблої сестри. Старенький, потемнілий від часу Ленин срібний кулон на тонкому ланцюжку звично й дуже ніжно грів її шкіру на грудях, щохвилини нагадуючи про справедливо й чесно виконаний тяжкий обов’язок перед жорстоко вбитою Леною.
Наташа дуже тихо, майже пошепки, ніби боячись потурбувати мертвих, розповіла усміхненій із гранітної фотографії сестрі, що вона нарешті впоралася з усіма страшними труднощами, які випали на її долю, і знайшла довгоочікуваний спокій. Біля важких кованих воріт старого, тінистого цвинтаря її весь цей час терпляче й неймовірно віддано чекав коханий Олексій із важким пакетом смачних продуктів із найближчого мережевого супермаркету. Він із неймовірно широкою, доброю й щирою усмішкою повідомив їй, що сьогодні самостійно, за рецептом зварив справжній наваристий домашній борщ і цього разу, на велике щастя, кухонна стеля залишилася цілком цілою й чистою.
Вона з великою, щирою вдячністю й ніжністю взяла його під міцну, надійну руку, усім своїм змученим єством відчуваючи неймовірне, цілюще тепло й цілком залізобетонний, чоловічий спокій, що йшов від цієї людини. Ще за один цілком щасливий, безтурботний рік їхні міцні, неймовірно довірливі стосунки цілком логічно перейшли на зовсім новий, серйозний рівень, і її простора однокімнатна квартира в передмісті після грандіозного ремонту благополучно стала двокімнатною. Олексій із великою радістю перевіз туди свої нечисленні парубоцькі речі, нахабного товстого кота Семена й маленьку фотографію покійної дружини, яку мудра, все розуміюча Наташа з великою повагою поставила на полицю просто поруч із фото Лени.
Його доросла, самостійна донька Поліна тепер регулярно, на кожні великі свята приїздила до них у гості з дощового мегаполіса, привозячи милі, дуже зворушливі сувеніри й щиро, від усього серця радіючи за батька, який знайшов нову родину. Їхнє спільне, вистраждане життя до самих країв наповнилося такими неймовірно простими, але дуже важливими світлими радощами: спільними веселими недільними походами на галасливий ринок, смачною, запашною ранковою кавою й теплим, огортальним домашнім затишком. Це було найпростіше, зовсім негучне, але по-справжньому щире й живе життя, яке безумовно варто було собі з боєм, кров’ю й слізьми повернути після всіх пережитих страшних потрясінь і неймовірно жорстоких життєвих випробувань.
