Сестра залишила мені листа перед загибеллю. Рядки, що змусили мене тікати з власного похорону
Слухаючи ці милі, затишні домашні байки, Наташа цілком щиро, аж до сліз, що виступили, сміялася з його кумедних історій, за своєю давньою, закомплексованою звичкою тихо й ніяково прикриваючи усміхнений рот долонею. У такі рідкісні, світлі миті вона з великим подивом розуміла, що вже дуже давно забула, коли востаннє у своєму дорослому, заміжньому житті дозволяла собі таку цілком просту, природну людську радість. Одного туманного ранку Олексій якось по-особливому, неймовірно уважно й пронизливо подивився на неї поверх своїх товстих, старомодних окулярів і дуже серйозно, без тіні усмішки запитав, чи справді в неї в житті все гаразд.
Наташа за своєю давньою, глибоко в’їдливою в кров за роки шлюбу звичкою поспішно й перелякано відповіла, що в неї все цілком нормально, але проникливий, розумний інженер зовсім не повірив її порожнім, завченим словам. Він із неймовірно м’якою, розуміючою й сумною усмішкою зауважив, що, як дуже досвідчений проєктувальник, прекрасно бачить ті критичні моменти, коли несуча, основна конструкція тримається з останніх, виснажених сил перед неминучим обвалом. Олексій гранично делікатно й тихо додав, що вона зовсім не зобов’язана йому нічого розповідати про свої глибокі біди, але й удавати щасливу й безтурботну перед ним вона теж більше не повинна.
Пізно ввечері, перебуваючи в гнітючих стінах свого тягарного, чужого дому, Наташа раптом із великою, зігрівальною теплотою спіймала себе на думці, що цей майже чужий чоловік Олексій цілком щиро й безкорисливо турбується про неї. Тим часом на іншому, кримінальному кінці міста безжальний і швидкий на розправу Руслан Тагієв повністю отримав усі надіслані скани документів, і звичне, сите, сповнене розкоші життя пихатого Ігоря почало стрімко й безповоротно руйнуватися. Чоловік повернувся додому моторошно блідий, мов покійник, з тремтячими руками з розмаху жбурнув ключі на підлогу в передпокої й у нападі неконтрольованої, дикої люті вщент розбив дорогий, старовинний скляний підсвічник об стіну.
Наташа цілком спокійно, не промовивши жодного слова, методично підмітала з підлоги блискучі, гострі скалки, поки він у повній прострації безладно бурмотів собі під ніс про якісь раптові, катастрофічні й смертельні проблеми на своїй роботі. Потім у їхній тихій доти квартирі почалися безкінечні, неймовірно напружені телефонні дзвінки, під час яких колись неймовірно гордий і пихатий Ігор жалюгідно, майже плачучи, виправдовувався й принижено просив дати йому бодай якусь відстрочку. Але жорстокий, не прощаючий зради Руслан не дав йому на збори навіть одного жалюгідного тижня, показово, з ганьбою й жорстоко викинувши обікраденого партнера з прибуткового бізнесу просто на очах в інших, шокованих учасників.
Розчавлений, фізично змарнілий і цілком знищений Ігор із повним відчаєм у голосі зізнався дружині, що всесильний Тагієв у рахунок величезних боргів дочиста забрав у нього всі орендовані склади, дорогу машину й узагалі всю їхню колись спільну справу. Наташа, не здригнувши жодним м’язом на своєму вродливому обличчі, незворушно налила йому гарячого чаю, цілком спокійно поцікавившись уголос про його подальші, туманні плани й можливі великі банківські кредити на порятунок ситуації. У почервонілих, безумних очах загнаного в кут чоловіка раптом майнув забобонний, липкий страх, коли він зненацька, ніби від удару струмом, згадав, що їхня величезна, дорога квартира за всіма паперами повністю оформлена на його тиху дружину.
Наташа цілком рівним, крижаним і чужим голосом упевнено підтвердила, що ця елітна, неймовірно дорога нерухомість справді за всіма державними законами належить тільки їй і нікому більше у світі. Тієї історичної, переломної ночі вона знову ні на хвилину не склепила очей, але вже зовсім не від липкого, сковуючого страху, а від неймовірно приємного, п’янкого й солодкого передчуття своєї швидкої, заслуженої свободи. Вона назавжди, без жалю пішла з цього проклятого дому через три дні, холоднокровно, мов снайперка, дочекавшись тієї миті, поки розчавлений, жалюгідний Ігор поїде містом просити грошей у борг у своїх нечисленних знайомих.
Вона без зайвих емоцій і сліз зібрала все найнеобхідніше для простого життя у дві невеликі, але дуже місткі валізи, принципово й бридливо не взявши з собою абсолютно нічого зайвого або колись купленого на його брудні гроші. Наташа дбайливо й обережно забрала тільки свій скромний особистий одяг, усі важливі документи, ту саму стару бляшану коробку з нитками й захованою флешкою, Ленин улюблений срібний кулон і дорогі зраненому серцю старі родинні фотографії. На спорожнілому, ідеально чистому кухонному столі залишилася лежати лише роздрукована копія передсмертної записки сестри й коротка, написана від руки безжальна фраза: «Вона не впала, і ти це чудово знаєш»…
