Що побачила дружина на робочому столі чоловіка, поки той думав, що ноутбук все ще в сервісі

Тієї ночі вона не спала. Лежала поруч з Ігорем, який мирно сопів, і думала, що робити. Влаштувати скандал? Вимагати пояснень? Найняти детектива? Думки роїлися в голові, одна страшніша за іншу.

На ранок Вероніка була розбита, з опухлими очима. Ігор навіть не помітив. Поснідав, цмокнув її в щоку на автоматі й поїхав на роботу. Вона намагалася перевірити його телефон, але він постійно був при ньому. Пароль, звичайно, теж змінив. Раніше вона знала код розблокування, а тепер ні. Ноутбук під замком у кабінеті.

Вероніка почувалася параноїком, але зупинитися не могла. Почала помічати деталі, яких раніше не бачила. Новий одеколон. Дорогий, явно не з тих, що вони зазвичай купували. «Колезі подарували», — пояснив він. Сорочки став частіше міняти. Стежив за собою ретельніше.

Вона не знала, що гірше: знати правду чи жити в невіданні. Кожен день перетворювався на тортури. Вероніка посміхалася, готувала сніданки, проводжала Артема до школи, ходила на роботу, поверталася, готувала вечері. Автоматично, механічно. А всередині все горіло й боліло.

Ігор тим часом ставав дедалі більш потайним. Іноді Вероніка заставала його глибоко замисленим: він сидів у вітальні, втупившись в одну точку.

— Про що думаєш? — питала вона.

— Про роботу, — незмінна відповідь.

Але очі були холодні, чужі. Наче він дивився не на дружину, а на перешкоду, якої треба позбутися.

І тоді сталося те, що змінило все. Ноутбук зламався.

Вероніка пам’ятала той вечір чітко. Був початок жовтня, дощовий похмурий вечір. Ігор прийшов з роботи, пішов у кабінет. Через хвилину вона почула його роздратоване «Чорт!». Потім ще: «Та що ж це таке?»

Вероніка зазирнула в кабінет. Він нервово натискав на кнопку ввімкнення ноутбука, але той не реагував. Екран залишався чорним.

— Що трапилося? — запитала вона.

Ігор виглядав розгубленим і навіть зляканим.

— Не вмикається. Зовсім. Взагалі ніяк.

Він спробував витягнути батарею, вставити знову, підключити зарядку. Нічого не допомагало. Вероніка бачила, як він нервує, і це було непропорційно простій поломці комп’ютера. Будь-яка нормальна людина просто віднесла б у сервіс. Але Ігор виглядав так, ніби у нього сталося справжнє лихо.

— Віднеси в ремонт, — запропонувала Вероніка.

Він пом’явся, потім кивнув:

— Так, доведеться.

Весь вечір він був на нервах, майже не розмовляв, до вечері не доторкнувся. Вона розуміла: він боїться, що в сервісі хтось залізе в його файли. Але техніка зламалася, вибору не було. Наступного дня Ігор відніс ноутбук у ремонтну майстерню неподалік від їхнього будинку. Увечері повернувся похмурий.

— Сказали, дня три-чотири займе. Треба деталь замовляти, — пробурчав він у відповідь на запитання Вероніки.

Вона кивнула, помішуючи суп на плиті. Ігор пройшов у кімнату, дістав старий планшет, який давно не використовував, і весь вечір провозився з ним, намагаючись налаштувати пошту та робочі програми.

Наступні дні він був нестерпним. Дратувався через дрібниці, огризався на Артема, на Вероніку. Вона розуміла, що його гризе тривога. Ноутбук поза зоною його контролю, чужа людина може побачити те, що там зберігається. Вероніка дивилася на чоловіка і думала: «Що ж там такого? Просто любовне листування? Чи щось ще?»

Через три дні з майстерні зателефонували й повідомили, що ноутбук готовий. Ігор якраз збирався у відрядження, мав поїхати на три дні до сусіднього міста на зустріч із замовниками. Він явно розривався: забрати ноутбук зараз чи після повернення.

— Вероніко, — сказав він вранці в день від’їзду, допиваючи каву на кухні. — Мені подзвонили з ремонту, ноутбук готовий. Я сьогодні їду, забереш його, будь ласка? Тільки не вмикай, добре? Там робочі налаштування, я сам все перевірю, коли повернуся.

Вона подивилася на нього здивовано:..