Сміх судді на всю залу: що насправді приховувалося в моїх довідках про доходи
А тепер цей шматок металу лежав холодним, мертвим колом на казенному столі. Руки чоловіка тремтіли так сильно, що він не міг навіть спробувати взяти його. Тамара Вікторівна не відразу усвідомила весь масштаб катастрофи, що сталася.
Спочатку вона ще за інерцією шепотіла подрузі щось про підступи колишньої невістки й масштабну змову. Але коли до неї дійшло, що її синові реально загрожує в’язниця, а все майно буде заарештоване, її прорвало. Вона голосно розплакалася, кинулася до Катерини й мертвою хваткою вчепилася їй у рукав пальта.
«Катрусе, рідна моя невісточко!» — благала вона, розмазуючи потеклу туш по щоках. «Ти ж не віддаси батька своїх дітей за ґрати, благаю, забери заяву! Я все поверну: і ту квартиру, і кришталевий сервіз, і годинник — тільки не губи мого хлопчика!»
Вона трималася за Катерину так, як людина, що тоне, в паніці хапається за рятівне коло. Катерина абсолютно спокійно вивільнила свій рукав із чіпких пальців свекрухи. Вона подивилася на Тамару Вікторівну тим самим рівним, непроникним поглядом, яким дивилася на неї всі ці роки.
«Тамаро Вікторівно, ви ж самі неодноразово казали, що я просто злиденка з провінції. То як же я можу зараз щось вирішувати в таких серйозних справах?» Вона відвернулася, більше не звертаючи уваги на жінку, яка істерично ридала посеред зали.
Свекруха важко опустилася на дерев’яну лаву й почала гойдатися з боку в бік. «Що ж ти наробив, Денисе?» — голосила вона крізь задушливі сльози. «Я ж казала тобі не зв’язуватися з тими страшними людьми, а ти мене не слухав!»
Подруга намагалася хоч якось її заспокоїти, гладила по плечу й шепотіла втішні слова. Але Тамара Вікторівна була зовсім не при собі від горя, що навалилося. У залі сиділи двоє з трьох дітей Катерини — старший Максим і донька Соломія.
Вони приїхали до суду, щоб морально підтримати батька. А тепер сиділи в цілковитому мовчанні й слухали, як їхній звичний, комфортний світ тріщить по швах. Максим до болю стискав кулаки, не відриваючи погляду від підлоги.
Соломія нервово витирала сльози рукавом куртки й не могла повірити, що цей кошмар відбувається насправді. І тут через динаміки в залі суду увімкнули один із наданих аудіозаписів. Голос Дениса звучав на ньому рівно, без найменших емоцій, майже буденно.
«Дружина в мене — дуже зручна підставна фігура для цих справ. Підпише абсолютно все, що я їй скажу. Вона ні про що не здогадається, тож не хвилюйтеся».
Соломія сиділа, низько схиливши голову й закривши залите слізьми обличчя долонями. Її плечі судомно здригалися, а великі краплі падали просто на підлогу. Вона щосили намагалася стриматися, але в неї нічого не виходило.
Усе своє дитинство вона цілком щиро пишалася своїм батьком. Їй завжди здавалося, що їй неймовірно пощастило народитися в такій родині. Тато був успішним, упевненим у собі чоловіком, завжди бездоганно вдягненим і з дорогим годинником на зап’ясті.,,
