Стук у двері посеред ночі: чому фермер пошкодував, що впустив до хати бродячу кобилу
Він повільно обійшов свою спорожнілу хату, подумки прощаючись із кожним звичним кутком і з кожною тріщинкою на дерев’яній стіні. Тут він колись народився, тут щиро кохав, тут із болем утратив дружину, тут ледь не помер від з’їдаючої самотності. І саме тут, у цих рідних стінах, він зовсім несподівано знайшов нову, світлу надію на майбутнє.
Проводжати знаменитого земляка в далеку путь вийшло все село — від малого до великого. До старих воріт підкотили спеціальний, дуже просторий фургон, призначений для зручного перевезення коней. Вірність і її підрослі лошата легко й слухняно зайшли всередину, в теплу, густо встелену чистою соломою утробу машини.
Іван по черзі міцно обійнявся з усіма чоловіками, що прийшли, і підійшов до Єрохіна. «Ти вже пробач мені, Матвійовичу, за мою старечу впертість», — щиро сказав він на прощання. Староста ніяково кахикнув і поспішно відвернувся, щоб приховати непрохану, зрадливу вологу в очах.
«Це ти мене прости, Петровичу, за мою душевну сліпоту, адже ти серцем бачив, а я тільки про черево думав», — зізнався він. «Добре ти навчив мене, старого дурня, розуму». Попрощавшись, Іван сів на зручне переднє сидіння комфортабельного джипа Орлова, і важка машина плавно рушила з місця.
Він мовчки дивився в тоноване бокове скло на віддалені рідні хати й на людей, що махали йому вслід. Старий назавжди покидав свою маленьку, загублену в глибоких снігах батьківщину. Але він їхав звідси зовсім не з порожніми руками й холодним серцем.
Він віз із собою щось набагато більше й цінніше, ніж просто вигідну пропозицію хорошої роботи. Він назавжди віз із собою знову знайдену, непохитну віру в добрих людей. У багатому маєтку Андрія Володимировича Орлова під столицею все було схоже на якийсь інший, досконалий світ.
Акуратні, розчищені доріжки, доглянутий зимовий парк, а в самому центрі — величезна, неймовірно сучасна стайня, більше схожа на справжній палац. Іванові відразу виділили дуже затишний, теплий будинок з усіма сучасними зручностями, про які він раніше й мріяти не міг. Але більшу частину свого вільного часу він із радістю проводив саме в стайні…
