Суддя дозволив собі грубість на адресу скромної пенсіонерки. Сюрприз, який чекав на нього після її короткого дзвінка

Сама ж старенька, здавалося, зовсім не помічала цієї отруйної атмосфери, продовжуючи свій повільний і важкий шлях до центральної частини величезного приміщення. Ледь стримуючи ледве вловиму усмішку, викликану безглуздістю ситуації, старенька підійшла до бар’єра перед суддівським місцем із дивовижною й рішучою обережністю.

Кожен її невпевнений крок здавався глибоко продуманим, ніби вона йшла тонкою кригою, прораховуючи всі можливі ризики й зберігаючи внутрішню рівновагу. Зупинившись біля дерев’яної перепони, вона повільно підвела свій пронизливий погляд на суддю, що сидів на підвищенні, очікуючи його уваги.

У цьому глибокому, вицвілому від часу погляді таїлося щось зовсім незвичайне, якась прихована іскра, що миттєво приковувала до себе увагу. У ньому читалися абсолютний спокій і непохитна рішучість, які разюче суперечили її зовнішній фізичній немочі та жалюгідному стану поношеного одягу.

Вона заговорила дуже тихим, але несподівано твердим голосом, чемно, проте наполегливо просячи, щоб її важливу справу було розглянуто судом у найпершу чергу. Віктор Петрович, за довгі роки своєї блискучої кар’єри звиклий до безумовної розкоші, загального підкорення й безмежної влади, лише мимоволі всміхнувся.

Він із погано прихованою поблажливістю подивився на її худі, тремтячі руки, вкриті сіткою виступаючих вен і пігментних плям, що свідчили про важкий життєвий шлях. У його самовпевненій голові промайнула тверда думка, що це засідання буде лише порожньою формальністю, яка не варта серйозної уваги чи напруження розуму.

Йому здавалося цілком очевидним, що ця немічна старенька, яка виглядає так жалюгідно й безпорадно, просто фізично не може становити для нього жодної загрози чи проблеми. Саме в цю мить у величезній залі суду знову пролунав легкий сміх, що перекотився рядами й луною відбився від високих склепінчастих стель.

Публіка відверто розважалася тим, що відбувалося, знаходячи в цій сцені комічний контраст між величним правосуддям і нікчемністю прохачки, яка насмілилася диктувати свої умови. А сам Віктор Петрович, підтримуючи загальний настрій, лише трохи підвів широке плече, ніби мовчки підтверджуючи, що й він не бачить абсолютно нічого серйозного в цьому фарсі.

Його вірні помічники продовжували жваво перешіптуватися між собою, з єхидством обговорюючи те, як дряхла старенька ледве тримається на ногах, ризикуючи впасти просто на очах у всіх. Деякі особливо цинічні відвідувачі, що сиділи на задніх лавах для глядачів, уже почали відверто й тихо глузувати, показуючи на жінку пальцями й відпускаючи колючі коментарі…