Свекруха виставила мене з речами, назвавши злидаркою. Сюрприз, який приземлився на її ідеальний газон рівно за годину
Він бачив усе: і підніжку Христини, і удар матері, і приниження своєї дружини. Ніка дивилася на нього з німим благанням. Одне його слово — і цей кошмар міг би скінчитися.
Їй потрібно було лише відчути, що вона для нього людина, а не сміття під ногами. Але Лев не ворухнувся. Він побіжно глянув на батька, який стояв із багряним від гніву обличчям.
Григорій ледь помітно похитав головою, і в ту мить Лев ухвалив рішення. Він повільно, майже демонстративно відвернувся, роблячи вигляд, що розглядає вміст свого келиха. Його спина була рівна й холодна, як гранітний камінь на могилі їхнього шлюбу.
Ніка відчула, як усередині в ній щось остаточно обірвалося. Та остання ниточка, що пов’язувала її з цим чоловіком, луснула з беззвучним тріском. — Маргарито Павлівно, пробачте це непорозуміння, — пролунав густий голос Григорія.
Він підійшов до постраждалого гостя, по-хазяйськи поклавши руку йому на плече. — Цю дівчину ми взяли з жалю, а вона не цінує доброти: жодної вдячності, самі збитки. Григорій повернувся до Ніки, і його погляд був сповнений холодної відрази.
— Забирайся з очей моїх, поки я не викликав поліцію за псування майна. Ти засмутила наших друзів, ти засмутила Чада. Твоя присутність тут ображає цей дім, геть звідси!
Вероніка повільно підвелася з колін. Осколок кришталю боляче врізався їй у долоню, і тоненька цівка крові потекла по пальцях, але вона не відчувала болю. Вона подивилася на Григорія, на тріумфуючу Христину, на Маргариту Павлівну.
Нарешті вона востаннє подивилася на спину Лева. Вона нічого не сказала: ні виправдань, ні криків, ні сліз. Це була тиша перед бурею.
Ніка розвернулася й пішла до будинку. Її крок був твердим, а спина — рівною. Увійшовши до своєї кімнати-комори, вона зачинила двері на клямку.
У темряві вона підняла руку й подивилася на свій старий наручний годинник. Це був подарунок дідуся Костянтина на її вісімнадцятиріччя. Вона натиснула на непомітну кнопку збоку корпусу.
На маленькому екрані миттєво спалахнув синій вогник. Це був сигнал, що аудіозапис усього, що сталося у дворі, успішно вирушив у хмарне сховище. Кожне слово Маргарити, кожна образа Григорія і боягузливе мовчання Лева тепер були задокументовані.
Вероніка сіла на ліжко, стискаючи в руці ту саму гвоздику, яку Лев подарував їй вранці. Квітка зів’яла й обсипалася, залишивши на її долоні лише сухі пелюстки. Вона усвідомила, що Борис мав рацію.
Вони справді шукали жертву й вирішили, що вона — найлегша здобич. «Ви припустилися величезної помилки», — прошепотіла вона в порожнечу кімнати. «Ви думали, що б’єте слабку жінку, а насправді підписали собі вирок».
За вікном знову заграла музика, і сміх гостей відновився, наче нічого не сталося. Ашфорди були певні, що цей інцидент залишиться лише дрібною неприємністю. Вони не знали, що в цю саму мить Вероніка перестала бути їхньою терплячою невісткою.
У ній прокинулася спадкоємиця великої імперії, а ця спадкоємиця не вміла прощати зраду. Попереду була довга ніч, сповнена планів і підготовки. Вероніка знала, що Маргарита Павлівна не зупиниться на ляпасі…
