Свекруха зажадала з мого батька 7 тисяч за ночівлю. Сюрприз, який чекав на неї після його відповіді
Уявіть собі ситуацію: свекруха вселяється в квартиру, встановлює свої порядки, а потім виставляє рахунок справжньому господареві житла. «Сім тисяч за постій!» — заявила героїня цієї історії, навіть не підозрюючи, чим для неї обернеться така ділова хватка. Рита завмерла з ополоником у руці, дивлячись на те, що ще зранку було її полицею зі спеціями.
Тепер там, серед баночок із зірою та куркумою, по-господарськи вмостилися креми, тоніки й якась каламутна жижа в пляшечці з написом «Еліксир молодості». — Елеоноро Павлівно! — голос Рити не здригнувся, але повітря на кухні згустилося. — Чому ваш крем для ніг стоїть поруч із моїм лавровим листом?
Свекруха, що сиділа за столом у шовковому халаті з драконами, навіть не відірвалася від планшета. Вона повільно помішувала ложечкою каву, яку зварила не сама. — Риточко, ну що за міщанство! — протягнула вона нарешті, підвівши очі.
Повіки в неї були важкі, нафарбовані перламутром так густо, що, здавалося, кліпати їй фізично важко. — У ванній сиро, косметика псується, а тут сухо й тепло. І взагалі, цей запах твоїх приправ просто нестерпний.
Я переставила їх у нижню шухляду до сміттєвого відра. Там їм саме місце. Рита повільно опустила ополоник у каструлю.
Дзенькнув метал. Вдих-видих. Минуло лише три тижні відтоді, як Елеонора Павлівна виникла на порозі їхньої двокімнатної квартири з трьома валізами й трагічним виразом обличчя.
— Батько з’їхав з глузду, — заявила вона тоді, театрально відмахуючись хустинкою. — Вигнав матір на вулицю заради якоїсь молодички. Гриша, чоловік Рити, звісно, розтанув.
Мама ж свята. Бідна, нещасна жінка, яку тиран-чоловік виставив за двері після тридцяти років шлюбу. Рита тоді промовчала.
Вона знала версію свекра. Молодичці було п’ятдесят два роки. Вона працювала бухгалтеркою і, на відміну від Елеонори, вміла не лише вимагати гроші, а й хоча б інколи вмикати пилосос.
А Елеонору Павлівну виставили не через вік, а через те, що вона перетворила життя чоловіка на безкінечне обслуговування її величності. І ось тепер ця величність сиділа на кухні Рити. — Приберіть це, — сказала Рита тихо.
— Що? — свекруха підняла брову. — Крем, тонік, усе. Зараз же.
На цій кухні готують їжу. — Фу, як грубо! — Елеонора скривилася. — Гриша прийде, я йому розповім, як ти зі мною розмовляєш.
У бідної жінки немає свого кутка, а її ганяють, як собаку. І, до речі, суп пересолений, я куштувала. Рита подивилася на каструлю.
Потім на свекруху. Усередині щось натяглося, мов гітарна струна перед розривом. Але вона не закричала.
Вона просто взяла банку з кремом для ніг, відкрила сміттєве відро й розтиснула пальці. Пластикова туба тихо вдарилася об картопляні лушпайки. — Ой! — верескнула Елеонора, схоплюючись зі стільця так прудко, що халат розхилився.
— Ти що витворяєш, ненормальна?
