Свекруха зажадала з мого батька 7 тисяч за ночівлю. Сюрприз, який чекав на неї після його відповіді

— У мене тонка душевна організація! — фиркнула Елеонора й пішла до спальні.

Гучно грюкнувши дверима. Вечір минув у напруженні. Захар Петрович сидів на кухні, пив чай із блюдця й розповідав про отелення корови Зірки.

Елеонора демонстративно не виходила з кімнати, вимагаючи, щоб Гриша приніс їй вечерю в ліжко. — Пані! — хмикнув Захар, киваючи на двері спальні. — Чого вона тут забула?

— Чув, чоловік вигнав? — Складна ситуація, тату, — ухильно сказала Рита. — Шукає себе.

— Шукає вона! — пробурчав батько. — Роботу б краще шукала, а то сидить на шиї, ніжки звісила. Я таких ледащиць бачив.

На них орати треба, а вони в стійлі тільки вагу переводять. Гриша почервонів і втупився в тарілку. Уночі було весело.

Захар Петрович хропів на дивані у вітальні так, що дрижали шибки. Елеонора двічі виходила, стукала в двері, шипіла, вимагала припинити цей рев турбіни. Захар уві сні тільки перевертався на інший бік і хропів іще дужче.

Ранок почався не з кави. Рита прокинулася від вереску. Верещала Елеонора Павлівна.

— Хто це зробив? Хто посмів? Рита вискочила в коридор.

Сцена була епічна. Захар Петрович, прокинувшись раніше за всіх за звичкою о п’ятій ранку, вирішив проявити турботу. Він побачив у ванній тазику із замоченою білизною Елеонори.

Її делікатну мереживну спідню білизну, яку вона лінувалася прати руками, одразу замочуючи на три дні. І виправ її, як умів, господарським милом. І повісив сушитися на балкон, акуратно закріпивши прищіпками.

На мороз. Тепер мереживна білизна стояла кілком, перетворившись на крижані скульптури. — Я хотів як краще, — виправдовувався Захар, стоячи в трусах і майці посеред коридору.

— Бачу, кисне білизна. Думаю, дай допоможу свасі. — Ти зіпсував шовк, це «Ла Перла»! — вила Елеонора, тицяючи в нього заледенiлим бюстгальтером, яким тепер можна було колоти горіхи.

— Ти, колгоспник неотесаний, ти мені винен двадцять тисяч за комплект! Захар Петрович насупився. Усмішка зникла з його обличчя.

— Чого? — перепитав він важко. — Я тобі, жінко скандальна, допоміг. Я ще й винен?

— Мамо, заспокойся, — втрутився Гриша, намагаючись стати між ними. — Ні, нехай платить! — не вгамовувалася свекруха. — Або нехай забирається звідси.

Влаштував тут нічліжку. Сморід, хропіння, а тепер ще й псування майна. Захар Петрович махнув рукою, плюнув подумки й пішов на кухню варити собі пельмені.

Елеонора, проклинаючи все на світі, понеслася у ванну, намагаючись реанімувати білизну гарячою водою. Але найгарячіше почалося, коли всі зібралися перед виходом. Рита й Гриша — на роботу, а Захар Петрович — у поліклініку.

Елеонора Павлівна стала у дверях, перегородивши вихід своїм тілом. Вона була вже вдягнена, нафарбована й войовнича. У руках у неї був аркуш паперу.

— Так, — заявила вона безапеляційним тоном. — Я все порахувала. — Що порахувала, мам?