«Світ занадто тісний»: кого насправді хірург підвіз додому в глухому селі

Ганна сприймала його відчуженість з покірним смиренням людини, яка звикла не ставити зайвих питань долі. В її очах, коли вони все ж випадково стикалися в коридорі, плескалася затаєна тривога і глибока, нічим не підкріплена вина. Вона все частіше проводила час, сидячи на заскленій лоджії, бездумно дивлячись на суєту міських вулиць, методично погладжуючи важкий живіт, що опустився. У ці моменти вона здавалася Іллі неймовірно тендітною і нескінченно самотньою пташкою, що випадково залетіла в холодну кам’яну клітку мегаполісу.

Ранок четверга видався задушливим і похмурим. Низькі свинцеві хмари важко нависли над Чорноріченськом, обіцяючи затяжну літню зливу. Ілля поїхав у клініку ще до сходу сонця: йому чекала складна планова операція.

Ганна залишилася одна. Вона неспішно прибралася на кухні, протерла пил з підвіконь, полила розрослуся герань і сіла за стіл, розкладаючи перед собою крихітні білі сорочечки і повзунки, куплені напередодні в найближчому дитячому магазині. Дотик до м’якої фланелі трохи заспокоював її тривожні думки.

Тишу квартири раптово розірвав різкий і вимогливий скрегіт ключа в замковій щілині вхідних дверей. Ганна здригнулася, випустивши з рук крихітну шапочку. Ілля ніколи не повертався так рано, та й двері він завжди відчиняв плавно, без зайвого шуму.

Жінка важко піднялася з-за столу, притримуючи поперек, і повільно пішла в передпокій. На порозі стояла Жанна. Вона була одягнена в бездоганний бежевий тренч, що підкреслює її струнку фігуру, а на ногах блищали туфлі на високій тонкій шпильці. Її обличчя, зазвичай доглянуте і зарозуміле, зараз здавалося загостреним, злим. Ідеальний макіяж не міг приховати глибоких тіней під очима і нервово тремтячих куточків губ.

Побачивши Ганну, Жанна завмерла. В її погляді мигнуло здивування, яке миттєво змінилося холодною, розважливою ненавистю. Вона повільно перевела погляд з обличчя Ганни на її величезний живіт, обтягнутий простою домашньою сукнею. Потім обвела очима передпокій, зазначивши стоять у кутку стоптані жіночі черевики.

— Треба ж, яка ідилія! — процедила Жанна, роблячи крок у квартиру і недбало кидаючи ключі на банкетку. — Не встигла законна дружина за поріг, як святий Ілля притягнув у дім нову жертву, та ще й з причепом. Оперативно спрацьовано.

Ганна інстинктивно позадкувала, немов від удару батогом. У грудях гидко йокнуло, а дихання перехопило.

— Ви… ви, мабуть, Жанна? — Її голос здригнувся, прозвучавши тонко і невпевнено. — Ілля на роботі, а я… я просто…

— Просто хто? — Жанна ступила ближче, її підбори хижо цокнули по паркету. В повітрі повис важкий задушливий запах її солодких парфумів, від якого Ганну раптово занудило. — Домробітниця, доглядальниця або нова пасія для зняття стресу? Хоча, дивлячись на тебе, складно уявити, що Ілля міг зазіхнути на таку провінційну клушу.

Вона презирливо скривила губи, розглядаючи ситцеву сукню Ганни і її туго заплетену косу.

— Я Ганна, вдова Максима, — тихо, але з гідністю відповіла жінка, намагаючись вгамувати тремтіння в руках. — Ілля Петрович просто допомагає мені, мій будинок у селі зруйнувало ураганом, я тут тимчасово.

Ім’я покійного друга чоловіка на мить збило з пантелику Жанну, але вона швидко взяла себе в руки. Злість і відчай, що накопичилися за останні тижні поневірянь по орендованих квартирах і принизливих відмов знайомих, вимагали виходу. Їй потрібно було вимістити свій біль на комусь, хто здавався слабшим.

— Тимчасово? — Жанна розсміялася, сухо, безрадісно, майже істерично. — В цьому домі нічого не буває тимчасово, милочка. Ілля — людина принципів, він підбирає кинутих кошенят і зламаних людей, щоб тішити своє непомірне его рятівника. А потім, коли вони набридають йому своєю нікчемністю, він холоднокровно вишвирює їх на вулицю, як вишвирнув мене.

Вона підійшла впритул до неї, свердлячи її палаючим, повним отрути поглядом.

— Ти думаєш, він залишить тебе тут з благородства? — Жанна знизила голос до отруйного шепоту. — Він просто використовує тебе, щоб помститися мені. Щоб показати, який він великодушний і правильний. А ти, дурна селючка, повірила в цю казку? Подивися на себе. Кому потрібна чужа дружина з чужими дітьми? Та ще від мертвого друга. Це ж бруд, збочення. Ти руйнуєш його життя своєю присутністю, тягнеш його на дно своїми проблемами. Через таких, як ти, руйнуються нормальні сім’ї.

Слова били без промаху, потрапляючи в найболючіші, незахищені точки. Ганна зблідла так сильно, що Жанні на секунду здалося, ніби та зараз знепритомніє. Жінка притиснула руки до живота, немов намагаючись закрити малюків від потоку цієї липкої, обпікаючої ненависті.

— Йдіть, — ледь чутно видихнула Ганна. Її голос зірвався, перетворившись на глухий, здавлений хрип. — Будь ласка, йдіть. Ви не маєте права.

— Я маю право на все в цій квартирі! — верескнула Жанна, остаточно втрачаючи контроль над собою. Вона схопила з банкетки свою шкіряну сумку і з силою швирнула її на підлогу. З сумки висипалися косметичка, ключі, якісь папери. — Я віддала йому вісім років свого життя, а ти з’явилася сюди на все готове, будуєш з себе нещасну страдницю?! Забирайся геть, повертайся в своє село до своїх корів. Залиш мого чоловіка в спокої!

Відлуння її крику гулко відбилося від високих стель, заметалося по порожніх кімнатах, руйнуючи ту крихку ілюзію безпеки, яку Ганна встигла тут вибудувати.

Ганна не стала слухати далі. Розвернувшись, вона важко і неповоротко побігла в гостьову спальню. В скронях стукала кров, перед очима пливли темні кола. В голові пульсувала тільки одна думка, що заглушає всі інші звуки: Жанна права. Вона чужа. Вона тягар. Вона руйнує життя Іллі, вносить хаос в його ідеально вибудований світ, стає причиною його сварок з дружиною. Він терпить її з жалості, з помилкового почуття обов’язку.

Вона схопила з ліжка свою стару, вицвілу дорожню сумку. Руки тряслися так сильно, що вона не з першої спроби змогла розстебнути блискавку. Ганна бездумно, в паніці кидала всередину свої нечисленні речі: просту білизну, кілька суконь, медичну карту. Вона не взяла жодної речі, купленої Іллею, жодної дитячої сорочечки з тих, що залишилися лежати на кухонному столі.

Вийшовши в коридор, Ганна побачила, що Жанни вже немає. Вхідні двері були прочинені, а на підлозі серед розсипаної косметики валялася зв’язка ключів. Ганна накинула на плечі тонкий кардиган, підхопила важку сумку і вийшла з квартири. Вона не викликала ліфт, побоявшись зіткнутися з сусідами, а повільно, з зусиллям переставляючи ноги, стала спускатися по сходах з четвертого поверху. Кожен крок віддавався тягне болем у попереку, але вона вперто йшла вперед, підганяється липким, всепоглинаючим страхом стати причиною руйнування чужого життя…