«Світло не вмикай»: чому жінка не послухала незнайомку і кого вона побачила

— Так, — відповів другий. — Там хтось є.

— Що за чорт? — пробурмотіла Галина. — Я ж сказала, що вона має бути в матері.

Ольга стиснулася в кутку, притискаючи Мишка до грудей. Плач посилився. Уже не зупинити.

— Світло увімкни, — різко сказала Галина. — Швидко.

Клацнув вимикач. Світло вдарило по очах. Наступної секунди Ольга зрозуміла, що її побачили.

— Олю? — видихнула Галина. — Ти? Ти що тут робиш?

На її обличчі на мить промайнуло щось схоже на переляк. Але тільки на мить.

— Валимо! — гаркнув худий. — Нас здали!

І вони рвонули до виходу. Галина забарилася, ніби намагалася сховатися.

— Олю, зачекай, ти все не так зрозуміла! — крикнула вона. — Я просто…

А потім теж побігла. Ольга подумала, що зараз вони сховаються. Що двері грюкнуть, і все. Вона залишиться сама, з дитиною, з порожньою квартирою і порожнечею всередині.

— Допоможіть! — закричала вона з усіх сил. — Люди! Допоможіть!

І в цей крик було вкладено все — страх, біль, зрада і відчайдушна надія, що хоч хтось почує.

— Допоможіть! — Крик Ольги зірвався, хрипкий, майже нелюдський. — Будь ласка!

Вона вибігла в коридор, притискаючи Мишка до грудей. Ноги підкошувалися, але страх був сильнішим. Галина вже була біля дверей, чоловіки — на сходовому майданчику. Усе відбувалося занадто швидко, ніби дім раптом стиснувся до вузького, небезпечного простору.

— Олю, ти з глузду з’їхала! — крикнула Галина, обертаючись. — Припини кричати!

І саме в цей момент двері навпроти розчинилися. На порозі стояв Сергій. Високий, плечистий, у домашній футболці, з рушником через плече, ніби його висмикнули з тренажерного залу. Він подивився спочатку на Ольгу з дитиною, потім на трьох незнайомих чоловіків і жінку з перекошеним від злості обличчям.

— Що тут відбувається? — запитав він спокійно. Занадто спокійно.

— Вони мене грабують… — видихнула Ольга. — Будь ласка, у мене дитина…

Цього виявилося достатньо. Худий рвонув вниз сходами першим. Сергій зробив крок — один, короткий — і ніби закрив собою прохід. Далі все сталося некрасиво і некінематографічно. Швидко. Жорстко. Ефективно.

— Назад, — сказав Сергій тихо.

Худий спробував протиснутися, але отримав різкий поштовх у груди й відлетів до стіни. Кремезний метнувся вбік, Сергій перехопив його за плече і повалив на підлогу, притиснувши коліном. Перший піднявся, замахнувся, і тут уже Сергій не стримався. Короткий удар. Без злості. Як на тренуванні.

Галина закричала: