«Світло не вмикай»: дивна порада попутниці врятувала мені життя, коли я повернулася додому раніше

— Ти що робиш? Ти збожеволів? — верещала вона. — Я зараз поліцію викличу!

— Уже викликали, — сказав Сергій, не підвищуючи голосу. — Лежи спокійно.

Через кілька хвилин на сходовому майданчику було тихо. Занадто тихо. Чоловіки лежали на підлозі, важко дихаючи. Галина стояла біля стіни, бліда, з розпатланим волоссям, і дивилася на Сергія з ненавистю.

Сирени почулися майже відразу, ніби ніч чекала на цей сигнал. Поліція приїхала, коли все вже було скінчено. Ольга сиділа на сходинках, притискаючи Мишка, який знову плакав — від утоми й страху. Сергій стояв поруч, витираючи руки серветкою.

— Тут стався напад, — коротко сказав він прибулим.

Галину повели першою. Вона відразу взяла себе в руки — занадто швидко, занадто професійно.

— Я взагалі-то хазяйці допомагала, — заявила вона у відділку, дивлячись прямо в очі слідчому. — Квіти полити прийшла. А цих чоловіків… — Вона кивнула вбік. — Я попросила провести. Час пізній, страшно самій.

— А чому вони у вашій квартирі? — запитали в Ольги.

— Тому що в неї були ключі, — відповіла Ольга тихо. — Я сама дала.

Галина тут же підхопила:

— Ось. Чуєте? Все за домовленістю. А цей… — вона різко повернулася до Сергія, — цей чоловік напав. Застосував силу. Я буду скаржитися. Я до суду подам.

Сергій мовчав. Він сидів, опустивши руки, і дивився в підлогу, як людина, яка знає, що вчинила правильно, але готова до наслідків. Ольга слухала й не вірила. Слова Галини лилися легко, впевнено, без запинок. Ніби не було ні крику, ні втечі, ні вкрадених речей. Ніби це не вона хвилину тому показувала, де лежить золото.

«Як просто! — подумала Ольга. — Як же просто вона бреше!»

Підозрюваних усе-таки поліція забрала. Вранці до поліції мала з’явитися Ольга. Вона повернулася додому, вклала Мишка, сіла на край ліжка і втупилася в темряву. Всередині росло важке почуття — не полегшення, не радість, а страх іншого роду. А якщо доказів не вистачить? А якщо все зведуть до непорозуміння? А якщо вона знову вийде сухою з води?

Телефон лежав поруч, екран був темним. Ольга заплющила очі й уперше за цю ніч відчула не паніку, а холодну, липку порожнечу. Здавалося, що все скінчилося. І саме тому було так страшно…