Сюрприз у заметі: що приховував закоцюблий чоловік, якого хлопець знайшов у лісі
Сокира завмерла в повітрі. Шістнадцятирічний підліток зупинився, дослухаючись до тиші зимового лісу. Пролунав тихий стогін.
Ледь вловимий звук безперечно належав живій людині. Сани з дровами лишилися на стежці, коли юнак пішов на поклик, продираючись крізь засніжену гущавину. За двадцять метрів його світ перевернувся.
Під старою сосною лежав чоловік. Його руки були заведені за спину, ноги зв’язані товстою мотузкою, а в роті стирчав кляп із брудної ганчірки. З-під розстебнутої куртки виднілися біла сорочка, краватка й дорогий костюм.
Цей одяг зовсім не пасував до листопадового лісу в глушині. Серце гупнуло вниз, а коліна зрадливо підкосилися. Хлопець завмер, не вірячи власним очам, адже таке буває тільки в кіно, а не в реальному житті.
Вже точно подібного не зустрінеш у забутому богом лісі, куди раз на тиждень ходять по дрова. Губи в незнайомця посиніли від холоду, і все його тіло бив великий дрож. Перелякані карі очі дивилися на підлітка з відчайдушною надією, без слів благаючи про допомогу.
На зап’ясті виблискував дорогий годинник, лакові туфлі промокли наскрізь, а з розірваної штанини сочилася кров. Хто був цей чоловік і як він тут опинився? І головне, хто залишив його в такому стані на морозі?
Будильник задзвенів у непроглядній темряві різко й безжально, мов пожежна сирена. Альона Радова намацала його на табуреті біля ліжка й натиснула кнопку. Дошки підлоги заскрипіли під її ногами, коли вона підвелася посеред кімнати, що встигла вистигнути, попри жарко натоплену звечора піч.
На годиннику була пів на шосту ранку. За вікном не виднілося ані проблиску світанку, тільки чорна листопадова ніч і рідкісні зорі між хмарами. «Андрійку, вставай, синочку!» — прошепотіла Альона, нахиляючись над сином.
Андрій розплющив очі одразу, без сонної загальмованості. То була миттєва зібраність шістнадцятирічного підлітка, який давно звик бути в домі за старшого. Він кивнув, сів на ліжку й утомлено потер обличчя долонями.
Альона підійшла до маленького ліжка біля печі, де під двома ковдрами сопіла Саша. Мати поправила ковдру на плечі доньки й обережно поцілувала її в маківку, щоб не розбудити. Дівчинка навіть не ворухнулася, тільки міцніше стиснула улюбленого плюшевого зайця.
На кухні Альона ввімкнула світло, і тьмяна лампочка під бляшаним абажуром освітила стіл, укритий клейонкою з вицвілими ромашками. Андрій з’явився за хвилину, вдягнений у батькову майку й спортивні штани. Ступаючи босоніж, він мовчки підійшов до столу.
«Сашу розбуди о сьомій», — сказала Альона, наливаючи собі чай із термоса. «Погодуй її, у холодильнику каша лишилася, просто розігрієш». «Добре», — кивнув Андрій, приховуючи ранкове позіхання.
Помітивши, що дров лишилося зовсім мало, Альона тяжко зітхнула. Вона тривожно дивилася на майже порожню дровітню біля стіни. «Доведеться сьогодні сходити в ліс, я займуся цим одразу після школи», — сказав Андрій, потираючи руки…
