Сюрприз у заметі: що приховував закоцюблий чоловік, якого хлопець знайшов у лісі
Шкутильгаючи й спотикаючись, вони з великими труднощами дісталися занесеного снігом ґанку. Вхідні двері розчинилися, і на порозі з’явилася боса Саша в маминій кофті. «Андрійку, де ти був, я так злякалася!» — дзвінко скрикнула дівчинка.
Помітивши незнайомця, що спирався на брата, вона миттю замовкла й перелякано відступила назад. «Не бійся, Сашко, це наш гість», — підбадьорливо всміхнувся втомлений Андрій. «Краще допоможи мені завести його всередину й посадити на лаву».
Дівчинка слухняно кивнула й широко розчинила вхідні двері. Вони завели змученого Ігоря в натоплену хату й обережно посадили біля кухонного столу. Чоловік важко дихав, обома руками тримаючись за ногу, що пульсувала болем.
«Зараз ми обробимо вашу рану й дамо поїсти», — пообіцяв Андрій, стягуючи обмерзлі рукавиці. Ігор підвів на нього очі, повні безмежної вдячності й страшенної втоми. «Ти мій справжній янгол-охоронець, хлопче», — щиро прошепотів він.
Андрій лише ніяково знизав плечима й пішов шукати домашню аптечку. Саша тихо стояла біля гарячої печі, не зводячи з дивного гостя великих очей. У бідній хаті виразно пахло дровами й чимось чужим, принесеним із вулиці.
Гість стягнув забруднену куртку й лишився сидіти у своєму дорогому, хоч і пом’ятому костюмі. У цій скромній сільській обстановці він виглядав людиною з зовсім іншого світу. Незабаром Андрій приніс стару бляшану коробку з вицвілим червоним хрестом на кришці.
Усередині зберігалися найнеобхідніші ліки: бинти, зеленка, вата й таблетки анальгіну. «Доведеться розрізати штанину, інакше до рани не дістатися», — попередив юнак, озброївшись ножицями. «Ріж сміливо, ці штани все одно вже безнадійно зіпсовані», — покірно погодився Ігор.
Щойно лезо розпанахало щільну тканину, оголилася доволі глибока садно. Чоловік загрозливо зашипів, щосили стиснувши зуби від різкого спалаху болю. «Дуже боляче?» — співчутливо поцікавився початківець-лікар.
«Цілком терпимо», — мужньо видихнув пацієнт, міцно вчепившись збілілими пальцями в край дерев’яного столу. Андрій обережно змочив ватний тампон водою й ретельно промив забруднену рану. Рясно поливаючи садно пекучою зеленкою, він намагався діяти якомога обережніше, хоча гість зблід від болю.
На завершення процедури підліток туго й акуратно забинтував ушкоджену ногу. «От і все», — задоволено констатував він, зав’язуючи останній вузол на бинті. Потім він звичним рухом поставив на розпечену плиту круглого чайника…
