Точка неповернення: чому інколи чужа дитина стає ближчою за рідну

Своє майбутнє, затишне сімейне гніздечко новоспечена, сповнена світлих надій і грандіозних планів клітинка суспільства планувала ґрунтовно облаштувати безпосередньо на просторій житловій території законного чоловіка і його дбайливої, все розуміючої матері. Уся річ полягала в тому, що на той складний, нестабільний економічний момент стабільно й досить вигідно працевлаштуватися за своєю вузькою спеціальністю змогла лише одна цілеспрямована, неймовірно відповідальна і працьовита дружина.

Оплату регулярної, високої щомісячної оренди якоїсь пристойної, окремої житлоплощі ці недосвідчені вчорашні студенти зі своїми вельми скромними, обмеженими стартовими доходами тоді б просто фізично не потягнули, навіть якби в усьому собі відмовляли. Що ж до невеликої, доволі скромної запасної нерухомості самої Раїси Іванівни, розташованої в тихому, зеленому сусідньому населеному пункті, то після недовгих сімейних нарад її було розсудливо вирішено здати надійним, платоспроможним квартирантам.

Спільне, тісне сімейне життя під одним гостинним дахом перший час перебігало на диво мирно, цілком спокійно і зовсім без жодних гучних, руйнівних побутових скандалів чи взаємних докорів. Однак досвідчену, умудрену роками матір із кожним новим днем дедалі сильніше й гостріше тривожила відверта, лячна пасивність її дорослого, здорового сина в життєво важливому, першочерговому питанні активного пошуку постійного, офіційного заробітку.

Час від часу цей самовпевнений, лощений хлопець під найправдоподібнішими, благопристойними приводами відлучався з дому у якихось важливих, нібито цілком невідкладних справах, безпосередньо пов’язаних із довгоочікуваним працевлаштуванням у найпрестижніші міжнародні компанії. Але при цьому він чомусь нерідко повертався назад до рідних стін добряче напідпитку, випромінюючи стійкий, неприємний запах алкоголю, що явно й категорично не в’язалося з образом серйозної, відповідальної людини, яка відвідує суворі ділові зустрічі.

Стривожена, така, що втрачала терпіння, жінка всіма доступними їй способами намагалася хоч якось словесно напоумити свого непутящого, ледачого нащадка, наводячи йому цілком логічні, обґрунтовані й залізобетонні життєві аргументи. Вона постійно, мов заведена, вказувала йому на очевидні, вельми стрімкі професійні успіхи його працьовитої дружини, особливо підкреслюючи той незаперечний факт, що в них на руках були абсолютно однакові, рівнозначні дипломи про закінчення одного й того самого престижного факультету.

У відповідь на ці цілком справедливі, конструктивні зауваження Іван лише неймовірно роздратовано, з неприхованою, зверхньою зневагою відмахувався від настирливої матері, наче від надокучливої осінньої мухи. Свою тотальну бездіяльність він постійно й вельми непереконливо, плутано виправдовував тим, що його щасливішу, пронозливішу дружину просто-напросто покликали на хороше, давно знайоме місце по блату одразу ж після успішного проходження студентської практики.

Сам же він, за його власними пихатими, хвалькуватими запевненнями, нібито безперервно перебував у гіперактивному, ретельному пошуку по-справжньому солідної, високооплачуваної керівної посади з максимально гнучким, вільним графіком роботи. При цьому амбітний, ледачий нероба категорично, аж до гучних істерик і грюкання дверима, відмовлявся працювати на стартових позиціях за звичайний мінімальний оклад, вважаючи таку працю брудною і цілком нижчою за свою вигадану гідність.

Досвідчена і така, що бачила всяке в цьому суворому житті, жінка невтомно, з завидною наполегливістю наполягала на тому, що будь-який, навіть найуспішніший кар’єрний шлях абсолютно завжди й усюди починається з найнижчих щаблів, вимагаючи величезного терпіння і щоденної старанності. Вона з наростаючим роздратуванням методично пояснювала цьому впертому дурневі, що м’які, шкіряні керівні крісла в солідних, багатих корпораціях ніколи просто так, за гарні очі не роздають наївним учорашнім студентам без найменшого практичного досвіду за плечима.

У запалі цих частих, виснажливих для нервів домашніх суперечок вона суворо, часом переходячи на крик, нагадувала великовіковому, здоровому синові про його найголовніший, святий і прямий чоловічий обов’язок у цьому світі. Цей священний обов’язок, за її твердим, непохитним переконанням, полягав у тому, щоб гідно, без жодних жалюгідних відмовок і скарг фінансово забезпечувати своїх найближчих, беззахисних і залежних від нього людей.

На цілком логічне, пряме і резонне запитання матері про те, як саме він узагалі планує в осяжному, найближчому майбутньому утримувати своїх неминучих, маленьких спадкоємців, хлопець зазвичай відповідав порожніми, наперед завченими шаблонними фразами з дешевих журналів. Він із фальшивою, награною впевненістю в голосі запевняв усіх присутніх домочадців, що поки вони з молодою, амбітною дружиною хочуть лише надійно, ґрунтовно набути твердого фінансового ґрунту під ногами і накопичити солідний капітал.

За його довгими, розлогими і вельми туманними міркуваннями виходило, що будь-яке серйозне, заплановане поповнення в їхній маленькій, ще не зміцнілій родині категорично відкладається на цілком невизначений, оповитий мороком термін. Але сувора, непохитна і знаюча життя мати зовсім не збиралася так просто, без бою здаватися, продовжуючи методично, крапля за краплею нагадувати йому про суворі, безжальні реалії справжнього дорослого життя.

Вона день у день, мов заведена платівка, повторювала, що для будь-якої нормальної життєвої стабільності й упевненості в завтрашньому дні просто життєво необхідне постійне, офіційне і легальне джерело пристойного, білого доходу. Усвідомивши нарешті, що ці втомливі, прискіпливі материні повчання ніколи не припиняться самі собою, хитрий і виверткий юнак вирішив змінити тактику і пустив у хід свої найулюбленіші, підлі психологічні маніпуляції, які безвідмовно спрацьовували ще з його раннього дитинства.

Він тихо підійшов до засмученої жінки, фальшиво, але при цьому неймовірно лагідно обійняв свою довірливу, м’якосерду матір за здригливі плечі й пообіцяв їй якнайшвидші, глобальні й позитивні зміни на краще. Заглядаючи їй просто в очі своїм фірмовим, невинним поглядом, він переконливо попросив її більше ніколи так сильно не нервувати через тимчасові дрібниці, клятвено запевнивши, що вже практично розв’язав свою затягнуту кадрову проблему.

І справді, приблизно за один томливий, напружений тиждень неймовірного очікування він урочисто, наче переможець, повернувся до їхньої спільної затишної квартири пізнього вечора, коли вся нечисленна родина була в зборі після важкого робочого дня. Святково і з неймовірною, показною помпою поставивши на обідній стіл дорогий, вишуканий десерт у гарній подарунковій упаковці, хлопець із неприхованою, що била через край, радістю повідомив усім про своє довгоочікуване, неймовірно успішне працевлаштування…