Точка неповернення: історія однієї випадкової зустрічі, що перевернула все моє життя
На той час у просторому, наповненому ароматом домашньої випічки й гостинністю домі Вадима й Ольги активно підростав ще один довгоочікуваний дитина — кмітливий, допитливий і неймовірно рухливий десятирічний хлопчик на ім’я Коля. Цей молодший, випрошений у долі син став для змучених минулим батьків справжнім рятівним променем світла й джерелом невичерпної творчої енергії, який у хвилюючий день проводів старшого брата активно й з гордістю допомагав дорослим розставляти святкові частування на великому столі.
Старший, безмежно люблячий свою родину брат, чудово розуміючи всю величезну глибину прихованих материнських переживань, усіляко, вдаючись до жартів і вмовлянь, намагався відмовити вразливу маму від зайвих, марних нервувань перед майбутньою довгою, тужливою розлукою. Однак глибоко любляча, травмована в молодості жінка просто фізично не могла змусити свій розум перестати тривожитися про суворі, аскетичні побутові умови, строгу армійську дисципліну і якість мізерного харчування в далеких, холодних і зовсім незнайомих їй військових казармах.
Глибоко всередині її зраненої, вкритої невидимими рубцями жіночої душі продовжував самостійно жити постійний, липкий, паралізуючий волю страх за абсолютну безпеку своїх дітей, що залишилися, породжений тією самою страшною, так і не розкритою поліцією давньою втратою першого беззахисного малюка. Після того як змужнілий, одягнений у форму Артем міцно, аж до хрускоту в ребрах обійняв заплаканих батьків і відбув до далекого місця несення своєї строкової служби, Ольга не витримала накопиченої колосальної напруги й безутішно, навзрид плакала, знаходячи крихке тимчасове полегшення лише в надійних, теплих обіймах постарілого Вадима.
Маленький, але не по роках кмітливий Коля, уважно дивлячись на гіркі переживання своєї матері, теж виявляв зовсім недитячу, вражаючу чуйність і неймовірне, глибоке розуміння складної ситуації, намагаючись ні на крок не відходити від неї в ці перші важкі дні. Він дбайливо приносив їй у ліжко гарячий солодкий чай і старанно малював кумедні кольорові картинки, всіляко, всіма доступними дитині способами підбадьорюючи засмучену маму своїми наївними, але такими пронизливо щирими й цілющими словами втіхи.
Належний за суворим державним законом строк перебування в суворих армійських лавах, по вінця наповнений виснажливими марш-кидками й складними тактичними навчаннями на полігонах, промайнув для родини, що чекала, наче одна коротка, швидкоплинна змазана мить. Однак після довгоочікуваного, неймовірно радісного й гучного повернення додому сильно змужнілий, роздавшийся в плечах Артем несподівано для всіх, хто зібрався за столом, оголосив про своє тверде, обдумане бажання назавжди пов’язати своє подальше життя із суворим морським флотом.
Як з’ясувалося під час відвертої вечірньої розмови, за час своєї бездоганної служби він отримав вельми вигідну, надзвичайно перспективну пропозицію від командування про підписання довгострокового контракту, що обіцяв чудові кар’єрні фінансові перспективи й унікальну можливість побачити величезний світ. Ретельно, з холодною головою зваживши всі можливі за і проти цього серйозного кроку, цілеспрямований, упевнений у собі юнак без найменших, навіть крихітних вагань дав свою остаточну, офіційну згоду, твердо вирішивши стати справжнім, професійним військовим моряком.
У довгі, просякнуті солоним вітром години нічних палубних вахт він виразно, всім своїм єством усвідомив, що сувора романтика безкраїх темних океанських просторів і строга, не прощаюча помилок дисципліна кар’єри моряка — це і є його справжнє, накреслене самою долею життєве покликання. Чергове, цього разу значно триваліше й небезпечніше розставання далося згуртованій люблячій родині дуже нелегко, але сивіючі батьки, нишком змахуючи непрохані сльози, відчували величезну, непідробну, розпираючу груди гордість за такий дорослий, усвідомлений вибір свого самостійного сина.
Залишившись знову втрьох у спорожнілій просторій квартирі, меланхолійна Ольга часто проводила тихі, довгі вечори у вітальні, дбайливо перебираючи старі запилені альбоми й із завмиранням тужливого серця розглядаючи нечисленні, вицвілі дитячі знімки Артема, який поїхав далеко. У такі особливі, пронизливі миті щемкої материнської туги вона регулярно, ніби за розкладом ловила себе на гірких, не даючих спокійно спати думках про те, який би саме зараз мав вигляд, де б навчався і ким би зрештою став його зниклий багато років тому брат-близнюк…
