Урок для свекрухи: який сюрприз залишила невістка у ресторані

— Коли одружимося? Щось я не пам’ятаю, щоб ти робив мені пропозицію…

— Це тому що в мене ще не все для неї готово. Але можеш вважати, що я тебе попередив.

Через пару тижнів до будинку Наталки та її батьків по курній сільській вулиці під’їхав білий лімузин. Усі домашні зі здивуванням висунулися у вікно, а коли звідти вийшов Костя в костюмі і з величезним букетом червоних троянд, мати повернулася і сказала доньці:

— Бігом приводь себе в порядок. Тобі он який чоловік приїхав робити пропозицію. Будь-яка б дівка за нього заміж побігла, а ти вся замизкана, як Попелюшка в комірчині.

— Можна подумати, якщо ми одружимося, я буду виглядати по-іншому, — розсміялася дівчина. Підняла сина на руки і показала у вікно. — Дивись, Ваню, яка машина гарна.

— Ага, — кивнув він. Тут же зліз із материнських рук і кинувся до дверей. — Дядько Костя!

— А ось і головний відповідальний за мою кохану дівчину, — тут же підхопив дитину наречений, щойно опинившись на порозі. — Ну що, синку, віддаси за мене свою маму заміж?

— А навіщо? — здивувався Ванька.

— Як навіщо? Тоді ти зможеш кликати мене татом, і ми будемо жити разом.

— Правда? — обернувся хлопчисько до дідуся з бабусею. Усі, усміхаючись, закивали головами. — Віддаю, — махнув рукою Ваня. — Я згоден.

— Цікаво, а мене хто-небудь питати буде? — усміхнулася Наталка. — Чи ви тут уже всі між собою вирішили?

— Звісно, люба, я обов’язково поцікавлюся твоєю думкою, — подивився на неї чоловік. — Просто вирішив з’ясувати, наскільки велика в мене група підтримки. І тепер, коли я переконався в її існуванні… Ти ж вийдеш за мене заміж?

Мати дівчини тихенько підштовхнула доньку в спину в напрямку гостя. Наталка здивовано обернулася, потім подивилася на нареченого і похитала головою.

— Я подумаю.

— Що?! — витягнулися обличчя в батьків. Мовляв, їй заміж пропонують, а вона ще й комизиться.

— Скільки хочеш, кохана, — спокійно усміхнувся Костя. — Я чекатиму, поки ти не погодишся. Тільки ось влаштуюсь зручніше.

Він озирнувся навколо, взяв із дивана, що стояв неподалік, валик, кинув його на підлогу і, як був у світло-бежевому костюмі, так і сів, схрестивши ноги, практично на підлозі.

— Доню, думай швидше, — похитав головою батько. — А то якщо нам щоразу для того, щоб вийти чи увійти в хату, доведеться переступати через цього здоровила, боюся, ми скоро почнемо ходити через вікно або прорубаємо інші двері. А що, дорогий гість, — звернувся він до Кості, — не погодилися б ви переміститися на диван або хоча б на поріг кімнати нашої доньки?

— Із задоволенням, — кивнув той і підняв догори вказівний палець. — Але тільки після того, як Наталка скаже «так».

Усі знову запитально подивилися на дівчину.

— А що, мені подобається його ідея, — плеснула вона в долоні. — Значить, ми влаштуємо пікнік просто тут.

Наталка збігала в кімнату, принесла звідти покривало і розстелила на підлозі просто перед Костею.

— Ну що, мам, — обернулася вона до батьків. — Можна накривати частування?

— Що, просто на підлогу?