«В машину до чоловіка не сідай»: кого зустріла жінка в автобусі після дивного попередження водія

— Віко, це монтаж! Це маячня! — заверещав Антон, намагаючись схопити її за руку, але вона відсахнулася.

— Ти платиш за мої пологи грошима своєї доньки? — запитала вона тихо, але в тиші її почули всі. — Ти вкрав у своєї дитини?

Запис закінчився. У фойє повисла мертва тиша. Десятки очей дивилися на «ідеальну сім’ю». Дивилися з осудом, з огидою, з жалістю. Зінаїда Петрівна, яка завжди тримала спину прямо, раптом згорбилася. Її влада, що трималася на видимості пристойності, розсипалася на порох. Вона відкрила рот, щоб щось сказати, але не видала ні звуку.

Михайло Іванович повернувся до дружини.

— Я йду, Зіно. Я подаю на розлучення. І пенсію свою забираю. Живи тепер як знаєш, зі своїм спадкоємцем. — Він підійшов до Міли і став поруч.

Вікторія, ковтаючи сльози, зірвала з шиї ланцюжок — той самий, з медальйоном, — і жбурнула його в Антона.

— Не підходь до мене. Ніколи.

Вона розвернулася і побігла до виходу, розштовхуючи натовп. Антон залишився стояти один посеред залу. Маленька, жалюгідна людина з оксамитовою коробочкою в руках, яку вже не було кому дарувати. Він дивився на Мілу, і в його очах була порожнеча.

— Ти все зруйнувала, — прошепотів він.

— Ні, Антоне, — відповіла Міла спокійно. — Я просто увімкнула світло.

Вона повернулася і пішла до виходу. Вона не відчувала тріумфу. Тільки величезну, свинцеву втому і дивну, дзвінку порожнечу там, де раніше було серце.

Минуло вісім місяців. Зима цього року видалася сніжна. Міла стояла біля вітрини свого маленького магазинчика на ринку. Вивіска «Домашній затишок» світилася теплим жовтим світлом. За склом лежали стопки лляних скатертин, вишиті серветки, м’які пледи. Це був її бізнес. Крихітний, але свій. Вона відкрила його на гроші від продажу частини врожаю і невеликий кредит, який допоміг взяти Михайло Іванович. Колишній свекор тепер часто заходив до неї, приносив пиріжки, допомагав з бухгалтерією. Він жив в орендованій кімнатці, писав картини і вперше за сорок років виглядав живим…