Він був певен, що без нього вона пропаде. Сюрприз, який чекав самовпевненого чоловіка біля старої квартири
Зрештою, переборовши свій первісний страх, він із силою розчинив перекошену хвіртку й на негнучких ногах рушив вимощеною доріжкою просто до різьбленого дерев’яного ґанку. На його несміливий, глухий стукіт у двері ніхто з домашніх так і не відгукнувся, але, уважно озирнувшись довкола, він помітив незнайому жінку, яка захоплено, не помічаючи його присутності, поливала морквяні грядки зі шланга на сусідній ділянці.
Привітно примружившись від яскравого полуденного сонця, балакуча сусідка вимкнула воду й поцікавилася через паркан, кого саме так напружено виглядає цей багато вдягнений міський незнайомець у їхній глушині. Намагаючись не виказати зрадливого тремтіння у своєму голосі, незваний візитер чемно привітався й коротко відгукнувся, що йому в дуже терміновій справі потрібна господиня цього дому, Наталя.
Сільська жінка розуміюче, з легкою усмішкою кивнула головою, ретельно обтерла свої мокрі, вимазані землею руки об цупку тканину робочого фартуха й охоче пояснила, що господиня зараз на роботі й до самого пізнього вечора пропадає на уроках у місцевій школі. Щиро подякувавши за допомогу, Леонід рішуче розвернувся й попрямував просто до вказаного навчального закладу, махнувши на прощання рукою в бік видимого вдалині центру селища.
Усю довгу дорогу звивистими сільськими вулицями він маніакально репетирував про себе свою покаянну, виправдальну промову, відчайдушно добираючи єдино правильні, проникливі слова для цієї вирішальної зустрічі. До його пересохлого горла раз у раз підступав липкий, паралізуючий страх бути відкинутим, але ноги, ніби живучи окремим життям, уперто несли його тіло все далі й далі вперед, назустріч долі.
Стара шкільна будівля, що постала перед його поглядом, виглядала доволі ветхою, такою, що потребувала косметичного ремонту, але водночас дуже охайною, а її великі вікна дбайливо прикрашали яскраві, наївні дитячі аплікації з кольорового паперу. У просторому, гулкому холі першого поверху витав специфічний, знайомий кожному з дитинства аромат осілого крейдяного пилу, змішаний із їдким запахом свіжої олійної фарби, якою нещодавно оновили панелі на стінах.
Сувора літня чергова в синьому халаті, що сиділа за дерев’яною конторкою, поверх окулярів підозріло оглянула чужинця й владно поцікавилася конкретною метою його візиту до державного закладу в навчальний час. Зрадливо заїкаючись на кожному слові від хвилювання, Леонід чемно відповів, що він приїхав здалеку й йому дуже потрібно пройти до Наталі, місцевого спеціаліста, з важливого особистого питання.
Пильна вахтерка ще раз окинула його напружену постать недовірливим, скануючим поглядом, але, не знайшовши, до чого причепитися, усе ж неохоче махнула рукою й указала напрямок до потрібного кабінету дефектолога в самому кінці довгого, порожнього коридору. Затамувавши збите дихання й відчуваючи, як по спині тече холодний піт, чоловік підійшов до заповітних дверей із табличкою й несміливо, кісточками пальців постукав по фарбованому дереву.
Буквально за секунду дерев’яна стулка скрипнула й розчинилася навстіж, і їхні широко розплющені від подиву очі нарешті зустрілися після довгого, болісного року цілковитої розлуки. Від абсолютної несподіванки такої появи Наталя ніби перетворилася на соляний стовп і застигла на місці, а важка стос перевірених робочих зошитів ледь не вислизнула на підлогу з її раптово ослаблих, зблідлих пальців.
Ледь чутно, майже одним збитим подихом вона видихнула ім’я колишнього чоловіка й тремтячим голосом запитала, якими немислимими долями він тут опинився, порушивши її з таким трудом вибудуваний спокій. Чоловік ступив уперед і хрипко почав було говорити про те, що їм потрібно дуже серйозно поговорити про все, що сталося, але його голосові зв’язки зрадливо стиснулися від спазму, не давши закінчити фразу.
Жінка пильно, не кліпаючи, подивилася просто в очі своєму нежданому гостеві, намагаючись прочитати його думки; у її потемнілому погляді неймовірно тісно змішалися первісний шок і глибоко захована, застаріла туга за коханою людиною. Сухо, намагаючись здаватися якнайвідстороненішою, вона скомандувала йому піти за нею до вчительської, пояснивши, що зараз там нікого немає з колег, і різко відвернулася до запиленого вікна, приховуючи сльози, що підступили…
