Він думав, що я наївна дурочка з квартирою в центрі. Деталь у документах

Звісно, за високими київськими мірками ця старенька квартира коштувала сущі копійки й не становила якоїсь серйозної інвестиційної цінності на ринку. Але особисто для сентиментальної Лени вона завжди мала просто величезну, ні з чим не зрівнянну душевну й історичну цінність, пов’язану з теплим дитинством. Вона дбайливо здавала її в оренду хорошим людям і потай від усіх мріяла колись, вийшовши на заслужену пенсію, назавжди сховатися там від виснажливої міської метушні.

А тепер же нахабна свекруха зовсім безцеремонно й без жодного дозволу розпорядилася чужим особистим майном, наче своїм власним. Вона цинічно вирішила з легкого помаху просто пустити цю пам’ятну квартиру з молотка виключно заради задоволення своїх власних непомірних столичних амбіцій. Її пронозливий і всюдисущий провінційний рієлтор уже якимось дивом встиг заочно оцінити ці обласні квадратні метри й радісно повідомив, що цих грошей якраз ідеально вистачить для купівлі престижних столичних апартаментів.

Обурена до краю Олена максимально категорично й жорстко заявила, що вона за жодних обставин не має наміру назавжди розлучатися зі світлою пам’яттю про свою любу бабусю. Намагаючись зберегти рештки холоднокровності, дівчина щосили спробувала логічно й спокійно аргументувати свою непохитну позицію перед цими двома дивними людьми. Вона з ніжністю нагадала чоловікові про чудову місцеву природу, густий сосновий ліс і чисту річку, які в далекому майбутньому могли б стати просто чудовим і безпечним місцем для літнього відпочинку їхніх спільних дітей.

На ці цілком розумні й зворушливі доводи непробивна Тетяна Василівна з легкістю парирувала, що вона зараз дбає виключно й тільки про велике благо своїх майбутніх обожнюваних онуків. На її вельми специфічну думку, перспектива проводити свій вільний час у якійсь там глушині сучасну просунуту молодь зовсім не приваблює. Адже у величезному, сяйливому вогнями мегаполісі завжди є значно більше перспективних можливостей для раннього розвитку, престижної освіти й модного культурного дозвілля.

Куди корисніше й престижніше, повчала свекруха, мати в сімейному активі величезну й простору квартиру в самому історичному центрі старого Києва. Ця розкішна нерухомість, за її словами, зрештою все одно за законом дістанеться прямим спадкоємцям Володі та його дружини Лени. При цьому хитра жінка навіть награно й вельми театрально здригнулася, філософськи й сумно зауваживши, що колись неминуче настане той скорботний час, коли вона назавжди покине цей бренний світ.

Найголовнішим і, як їй здавалося, убивчим аргументом стало те, що жодних інших прямих чи непрямих спадкоємців у неї навіть у віддаленій перспективі просто не передбачається. Тож, робила вона висновок, її дорогій невістці абсолютно нема про що тривожитися, адже всі ці величезні вкладення зрештою з лишком окупляться в майбутньому. І взагалі, продовжувала вона тиснути, раз ця нова престижна нерухомість стане їхнім спільним великим сімейним благом, то посильна фінансова участь Олени — це лише питання елементарної людської справедливості.

Бідній дівчині в ту мить неймовірно хотілося схопитися й в обличчя висловити цій жінці абсолютно все, що вона думає про таку збочену форму справедливості. Але тут стався ще один удар: її рідний Володя зовсім несподівано для всіх відкрито став на бік своєї деспотичної матері. Законний чоловік раптом пустився в довгі й нудні міркування про те, як сильно він сам колись рвався до цієї манливої столиці.

Він почав запевняти дружину, що з нинішнім стрімким розвитком високих технологій абсолютно жодна нормальна дитина добровільно не проміняє сяйливий Київ на нудне й похмуре передмістя. На авторитетну думку чоловіка, цей зухвалий фінансовий план його геніальної матері був просто чудовим у всіх відношеннях і разом розв’язував одразу безліч їхніх поточних проблем. Помітивши, що загнана в кут Лена вже перебуває на найнебезпечнішій межі тяжкого нервового зриву, хитра свекруха вирішила тимчасово відступити…