Він не дав їй нічого пояснити: помилка, про яку солдат пошкодував наступного дня

Виявилося, що порадник безпробудно п’є вже другий тиждень поспіль. Схопивши товариша по чарці за груди, Іван крізь зуби зажадав повторити, з ким саме йому зраджувала дружина. Петро лише криво усміхнувся, навіть не спромігшись відірвати каламутний погляд від недопитої пляшки.

У цей критичний момент до кімнати вбігла перелякана мати Петьки. Вона з риданнями кинулася до розгніваного гостя і повисла на його міцних руках.

Жінка клялася, що Ганна була абсолютно вірна своєму нареченому, і благала не калічити її непутящого сина. Вона зізналася, що Петро вигадав цей бруд виключно через чорну заздрість і злобу. Виявилося, він сам намагався залицятися до дівчини, поки Іван топтав чоботи в армії. А вірна наречена просто прогнала нахабу, пригрозивши йому важким кочергою.

Тут подав голос і сам винуватець, вибухнувши істеричним сміхом. Він заявив, що Ганька мала дістатися тільки йому, адже він кохав її до нестями.

Клявся, що зробив би її найщасливішою. Але горда красуня впритул не помічала нікого навколо. Вона віддано чекала свого солдата, за що Петро і обізвав її дурепою.

Втім, цих жалюгідних виправдань Іван уже не сприймав. Він мчав вулицею, зовсім не відчуваючи під собою ніг. У голові билася тільки одна думка: потрібно терміново дістатися до сусіднього селища.

Туди, де проживала сувора тітка його дружини. Він був готовий кинутися коханій у ноги. Аби тільки виблагати вибачення за свою страшну помилку.

На жаль, Іван запізнився. Родичка сухо повідомила, що Ганна зібрала речі і виїхала. Сувора жінка припустила, що племінниця могла податися в місто.

А можливо, поїхала кудись ще далі, процідила вона через губу з явною зневагою. Після чого з силою захлопнула двері прямо перед носом приголомшеного візитера. Пошуки дружини, яка втекла, розтягнулися надовго. Іван підняв на вуха всіх міських знайомих. Сам регулярно їздив туди з перевірками.

Він об’їздив увесь свій район. Прочесав усю область. Але всі зусилля виявилися абсолютно марними.

З настанням весни вбитий горем чоловік остаточно перебрався в лісову глушину. Вакансія єгеря стала для нього справжнім порятунком. Він вчепився в цю роботу, немов у рятівну соломинку.

Повертатися в рідне село не хотілося, адже місцеві жителі дивилися на нього з неприхованим осудом. Минуло майже два десятки років. А односельці досі віталися з ним неохоче, через раз.

Сільська пам’ять виявилася вражаюче довгою. Та й злі пересуди за спиною нікуди не зникли. Однак сьогодні йому конче потрібно було відвідати сільську крамницю…