Вона думала, що рятує пенсіонерку, але записка на вахті перевернула все

Не віриться, що я вдома, стільки років минуло. Молода білява жінка задумливо стояла на високому зеленому пагорбі, обнявши себе руками.

Вона дивилася вниз на маленьке село біля річки і насолоджувалася солодким ароматом трав, що витав у повітрі, із задоволенням підставивши обличчя вітру, який розвівав її довге волосся. Галині не вірилося, що колись вона, босоноге дівчисько, бігала тут лугом уздовж річки, дражнила хлопчика-пастушка.

— Льошка — дурень, курить тютюн, удома не ночує! — кричала восьмирічна Галя підлітку, який, сховавшись за віз, намагався розкурити цигарку, яку поцупив у когось.

— А ну, киш, малявко білобриса! — Льошка здригався, схоплювався з місця і ляскав батогом, намагаючись дістати до жвавого дівчиська. Але чи то батіг трохи не діставав, чи то Льошка просто хотів налякати Галю, не завдавши їй шкоди, проте маленькій задирі завжди вдавалося уникнути відплати пастушка.

Льошку всі в селі знали. Він був сиротою і рано почав підробляти, щоб мати свою копійчину. У дитбудинок родичі його не здали, а ростили спільними зусиллями, як кажуть, усім селом. Шкільні науки йому не давалися, зате з тваринами Льошка завжди знаходив спільну мову, а тому голова пророкував хлопцеві кар’єру зоотехніка або, на худий кінець, телятника. Місцеві любили Льошку і в образу не давали.

— Ти знову пастушка дражниш? Не можна так робити, адже він сирота, — лаяла Галю мати. — Піди краще віднеси Льоші молочка.

Мати сунула кошик у руки насупленій Галі і вказала в бік пасовища.

— Та як я повернуся? Він же мене батогом лясне, — обурилася дівчинка.

— Не лясне, якщо вибачишся, егоза ти така, — відповіла мати. — Йди вже, а то мені скоро на ферму, там Зірка отелитися має.

— А телятко покажеш? — Галя розпливлася в усмішці.

— Покажу.

— Мам, а на ветеринара довго вчитися?

— Довго. Одним роком не відбудешся, а що? — мати Галі стояла, витираючи руки об фартух.

— Хочу стати, як ти, звіриним лікарем, айболитихою, — пояснила Галя.

— Ким, ким? — розсміялася мама.

— Айболитихою. Чого незрозумілого?