Вона готувалася до найгіршого, але зустріч подарувала їй друге життя….
— Не очікувала тебе так скоро побачити. А це… А це Сергій. Мій чоловік. Сідай, Сергійку.
— Угу.
— Я про нього тобі розповідала.
— Добрий день.
— Добрий день. До речі, я порадилася з юристами, і вони сказали, що якщо всі документи в порядку, але раптом буде відмова, можна буде звернутися до суду. Ну, і як давно ви разом?
— Перший день.
— П’ять років ми разом живемо, зустрічаємося. Заміжні, звісно, перший день.
— Як ти і просила. Не скажу, що рада, але вітаю.
— Угу.
— Ой. А у Сергійка є офіційне місце роботи? Я щось довідки не бачу.
— Немає.
— Є. Сергійку, ну у тебе ж через місяць закінчується випробувальний термін, а раптом робота стане офіційною?
— Офіційною.
— Значить так. Ви не цукерки в магазині купуєте. Ви усиновлюєте живу людину.
— Я щось смішне сказала?
— Ні.
— Я даю згоду, але з випробувальним терміном.
— У сенсі?
— У сенсі, я буду до вас приходити з регулярними перевірками.
— Як довго триватимуть ці перевірки?
— Недовго. Рік.
— Рік?!
— Рік, вибачте.
— Ми зараз сказали рік?
— Так, так. Сергійку, ти не розчув просто.
— Дякуємо вам дуже. Якщо у вас якісь проблеми, то, будь ласка…
— Ні, щоб ніяких проблем. Нас усе влаштовує. У нас просто ще дуже багато справ. Ходімо, мій дорогий, ходімо. Я наздожену.
— На все добре.
— Дякую.
— Почекай. Це реальна проблема. Домовленість була яка? Одружитися, усиновити дитину, розлучитися. Який нафіг рік? Думаєш, я мріяла бачити твою фізіономію так довго? Ми зараз йдемо в РАЦС і швиденько розлучаємося.
— Ти мене кидати зібрався? Вони дитину заберуть, якщо я одна залишуся.
— Ти чого? Одну — це теж добре.
— Ах ти ж, бабій! Не переживай, дорогенька, ти впораєшся. Я одна трьох синів на ноги поставила. Та давайте ми якось самі розберемося. Я не збираюся зв’язок з тобою возити. Я тебе взагалі не знаю.
— Жалюгідні вісім тисяч доларів.
— Десять.
— Дванадцять?
— Десять. Та скільки тут РАЦС працює? Ладно, дванадцять. Ходімо додому, нам треба ще прибирання зробити.
— А прибирання ти давай сама починай робити. Мені за речами треба. Адресу СМС-кою скинь.
— Дванадцять… Праця зробила з мавпи людину, а з мене — втомлену жінку. Так, стоп. Це що? Нічого собі квартирка! Ти що, банки грабуєш? Ти його навіщо з собою взяв?
— Ти не міг його там залишити?
— Та ні, там хвора господарка. Ще заразить чимось бідну тварину.
— А куди ти у взутті зайшов? Я пів дня тут прибирала.
— Розслабся. Рікі, тобі тут подобається?
— Собака тут жити не буде.
— Собака? Ми йдемо.
— Куди?
— На вулицю. Куди він, туди і я.
— Ладно, хай залишається.
— Що?
— Хай залишається!
— Це що, ще одна кімната? Та ладно, наскрізний прохід! Нічого собі спаленька! Гей, ти куди заліз? Йди з дивана. Що у тебе, золотий, чи що? Не тобі, я собаці. А, давай. Давай, піднімайся, йди. Нічого собі.
— Значить так, давайте ми з вами відразу домовимося. Це мій дім і тут мої правила. По-перше, без дозволу нічого не брати. По-друге, роззуватися відразу біля входу. По-третє, собаку після прогулянки — в душ. Відразу домовимося: це мій дім і тут мої правила. По-перше, без дозволу нічого не брати.
— Ну що, коханець, поки чоловік вдома?
— Поняття не маю.
— Чорт, це ж Шкірман.
— А?…
